Ця редакційна буде присвячена проблемі відключення електроенергії. Точніше, не самій проблемі, а тому, як на неї реагують люди. Зізнаюся чесно, що написати цю статтю планував ще місяць тому в період постійних і тривалих відключень електроенергії. Тоді довелося побувати на кількох зібраннях, у ході яких жителі того чи іншого населеного пункту вимагали від влади та енергетиків зміни графіку відключень. Тоді часто спілкувався із людьми, які розповідали, що писали листи в Кабмін, у Адміністрацію Президента, в інші державні установи. Тоді дзвонили і просили дати номер якогось телефону, якогось могутнього чоловіка чи жінки, яким можна було б подзвонити і вирішити проблему із відключенням електроенергії.
Це зараз цього немає. Тому що електрику практично не відключають. А тоді було.
Це зраз у Фейсбуці та інших соцмережах не постять гнівні дописи, не проводять «розслідування» і не знаходять винних. А тоді було.
А давайте разом згадаємо найцікавіші та найрозповсюдженіші версії.
— Україна своїм відключає, а в Європу продає.
— Ахметов наживається на українцях.
— «Ресівці» собі на новорічну премію заробляють.
— А он один із «ресівців» прямо від «садіка» (дитсадка) проводи собі додому накинув і живе зі світлом.
— Фермери винні. Вони скупили всю електрику, щоб кукурудзу сушити.
— Я всю правду знаю. Мені на вухо дуже сурйозний чоловік нашептав. Це «Полтаваобленерго» продавало електрику іншому «енерго» по подвійному тарифу.
— Це нам (біличанам, кобелячанам, новосанжарцям, тернополянам, царичанам і т. д.) спеціально світло відключають, бо ми активні. А іншим не відключають, бо вони пасивні.
Ну і головна теза:
— А чого в сусіда світло є, а в мене немає. Потрібна справедливість.
Минув місяць. Фермери як сушили кукурудзу, так і сушать. Електроенергія як ішла через об’єднану систему в Європу, так і йде. «Полтаваобленерго» на місці, попри обшуки та інші піар-акції від влади. Ахметов наживається. Але гвалту із цього приводу, чомусь, немає.
Чому? Та тому, що електроенергію практично не відключають.
Знову ж, зізнаюся чесно, тоді, місяць тому, дуже сердився на всіх цих скаржників. Вислуховував. Намагався допомогти. Щось пояснити. Оприлюднював їх вимоги. Але сердився.
Адже намагався й перевіряти достовірність наведеної ними інформації.
І бачив, що електроенергія в Європу йде. Це можна перевірити у відкритих джерелах. Але немає підтверджень, що її продають. Натомість є підтвердження, що нею обмінюються.
Бачив, що «садік», від якого якийсь «ресівець» краде електроенергію, теж відключений від електроенергії. І не міг зрозуміти, як можна вкрасти те, чого немає.
Бачив, що тих же «ресівців» перевели на трьохденний графік роботи. І не міг зрозуміти, як при таких умовах роботи дають премії.
Дзвонив людям у тих населених пунктах, де, за словами протестувальників, електроенергія є. І чув, що вони думають теж саме про Білики, Кобеляки, Полтаву. Що там є, а в них немає.
Бачив, що всі оті балачки про якусь «змову» в Полтаваобленерго, яку ось-ось викриють, так і закінчилися пустопорожніми балачками. Адже неможливо викрити змову, якої немає.
Ну і так далі, і тому подібне.
А найголовніше — намагався зрозуміти, про яку ж таку справедливість люди говорять. Так і не зрозумів.
От давайте зараз, коли все стихло і заспокоїлося, подумаємо разом про цю саму справедливість. Що ж це таке і з чим її їдять.
Почнемо із того, що в природі, частиною якої є й людство, немає поняття «справедливість». Це слово придумали люди. І зараз вони, люди, «справедливо» вбивають тигрів, левів та інших хижаків, які кілька тисяч років тому не менш, а навіть більш «справедливо» вбивали людей. Чому звірі були «справедливішими»? Та тому що вони їли людей. Бо м’ясом вони харчуються. А люди ж, як відомо, отих левів і тигрів не їдять. Але вбивають. Справедливо?
путін напав на Україну. А міг би напасти на Грузію, Вірменію, Прибалтику і... цей список можна продовжувати довго. Це справедливо?
Рашисти фактично стерли з лиця Землі Бахмут і Маріуполь. А могли б — Кобеляки, Білики чи Полтаву. Це справедливо?
Хтось з українців у цій війні уже втратив усе — дім, роботу, рідних і близьких. А хтось — лише гроші. Це справедливо?
Хтось кілька разів ходив у військкомат, має підготовку, але його в армію не взяли. Натомість взяли сусіда, який тільки й того, що молодший і в армії служив. А воювати не хотів. І він загинув чи став інвалідом. Це справедливо?
Якийсь бюргер із Німеччини чи фермер із Арізони почав отримувати збільшені удвічі-утричі платіжки за газ та електрику, при тому, що його країна знаходиться далеко від України, і від поневолення нашої держави в його житті точно нічого б на гірше не змінилося. Це справедливо? І частина тих бюргерів виходять на мітинги і вимагають від свого уряду припинити підтримку України і налагодження стосунків із путіним. Це справедливо? Ні? Вони нічого не розуміють?
А ви?
Тому не потрібно говорити про якусь міфічну справедливість під час війни. Так не буває. Щоб і війна, і вам каву в ліжко подавали. Тим більше, що нам, тут, у центрі України, гріх плакатися. За кілька сотень кілометрів від нас такі ж самі українці, які теж мріють про міфічну справедливість, переживають справжнє, а не придумане жахіття.
Чому я це пишу зараз? Та тому, що... По-перше, відключення електроенергії, а то й газопостачання, ще можуть відновитися чи початися. Адже не потрібно себе тішити думкою про те, що в рашистів закінчилися ракети і вони вже нездатні завдати нам шкоди.
По-друге, потрібно чітко усвідомлювати, хто в цих проблемах справді винен. А винен не якийсь «ресівець» чи Ахметов, фермер, чиновник. У того справжнього винуватця є всіма відоме прізвище. І якщо вже дзвонити і виказувати своє обурення, то йому. Але в мене немає його номеру телефона.
По-третє, що є продовженням другої тези, ви повинні розуміти, що саме їм, ворогам, і потрібні ці мітинги, протести, незадоволення людей, як в Україні, так і в країнах, які нас підтримують. Адже вони ведуть із нами війну не лише на полі бою під Бахмутом. Постійно триває й інформаційна війна. І якщо ви думаєте, що вона не йде тут, у Кобеляках, Біликах, Нових Санжарах, то глибоко помиляєтесь. Йде. І вас використовують у якості зброї. Ми тут в редакції виділили трішки часу і зайнялися перевіркою профілів у соцмережах. Цікаво виявилося. Виявилося, що в період відключень та й взагалі війни на наших сторінках з’явилися нові «свіжі» користувачі. Їх об’єднує те, що профілі у них закриті, ні дописів, ні світлин немає, натомість є багато емоційних постів про «зраду» і «справедливість».
Звичайно, я вже давно не серджуся на земляків, які вічно чимось незадоволені, вічно шукають «зради» і навіть на тих, хто в глибині душі хоче, аби світло відімкнули і сусіду.
Такі ми вже українці є. Тим більше, що знаю, що попри все те незадоволення та надмірні емоції всі ці люди хочуть Перемоги і Миру. А одностайність і мертва тиша є лише в двох місцях — на кладовищі і в рашці.
