Один мій товариш регулярно на мене ображається за те, що не передивляюся сюжетів із мережі Тік-Ток, котрі він мені не менш регулярно пересилає.
Врешті, він прямо запитав‑дорікнув за неуважність. «Чому?» — запитав товариш.
Я спробував пояснити. І показав йому кілька картинок-постів у Фейсбук. Постів дуже простих. У них та чи інша людина щось продає. Але головне не це, не сам факт такого оголошення. Головне — реакція інших людей.
Ви знаєте, яке запитання задають найчастіше?
Головне запитання полягає в одному слові. Це слово: «Ціна?». Із обов’язковим знаком запитання. І це при тому, що в оголошенні чорним по білому або червоним по синьому написано «6 гривень» чи «100 гривень».
А це означає, що люди, які читають такі оголошення, вже не можуть сприймати та аналізувати навіть таку суперпримітивну інформацію. Мозок уже втратив цю функцію.
Як думаєте, чому?
У чому причина?
А відповідь дуже проста. Вона очевидна, вона лежить на поверхні. Щоправда, парадоксальність і трагікомічність цієї ситуації полягає в тому, що мозок уже втратив здатність бачити очевидне. Бо він, мозок, не отримує тієї інформації, яка йому потрібна для розвитку. А розвиток, як відомо, полягає в здатності сумніватися, критично мислити, хоча б пробувати аналізувати.
А що дає нам, точніше нашому мозку, таку здатність? Правильна відповідь — читання. Читання книг, читання великих довгих і більш-менш складних текстів.
Замість книг зараз — пости у Фейсбуці, Інстаграмі чи Твітері. А ще частіше і страшніше — відео в Тік-Ток. А там, у тих коротких текстах і відеосюжетах, уже немає місця для мислення. Там — тільки емоції.
Мислити, аналізувати, сумніватися не потрібно. Потрібно переглянути, отримати короткочасний сплеск емоцій, позитивних чи негативних, неважливо. І все.
І людина поступово втрачає здатність читати до кінця текст, довший, аніж коментар у Фейсбуці. А з цим і мислити, будувати якість логічні ланцюжки. Із подальшим перетворенням, якщо не в тварину, то не в гомосапієнса точно.
А зараз — спроба відповіді на запитання, винесене в заголовок. Якщо чесно — я не знаю, хто керує світом. Точніше — не знаю, як називати цих людей. Їх часто люблять називати масонами. Так роблять люди, які в житті не прочитали жодної серйозної, а не фантастико-пропагандистської книги про масонів.
Взагалі, всі оті конспірологічні теорії про змови, про масонів, рептилоїдів, усілякі там бейдельберзькі та інші клуби вигадані досить розумними людьми. З допомогою таких теорій надзвичайно легко керувати іншими.
Ну давайте подумаємо і посумніваємося разом. Якщо якийсь Петро чи Данило, чи мільйони таких «петрів», наслухаються дурниць про всесильних масонів, які завжди, скрізь і усім керують, то що він має робити? Та нічого! Що він може зробити із всесильними людьми, які всім керують? У кращому випадку — змиритися і пливти за течією. Ну ще — багатіти при цьому думкою, що він, Петро чи Данило, все про них знає.
Та мова, зрештою, не про це. А про те, що єдине, що я точно знаю про тих, хто нібито керує світом, так це те, що вони Тік-Ток не дивляться. Вони читають. А потім, маючи здатність мислити, будувати логічні ланцюжки, уміло користуються процесами, які відбуваються у світі.
Хтось логічно зауважить:
— Так що, читаючи книги, я почну керувати світом?
А воно вам потрібне? Вміти керувати хоча б собою — це величезна звитяга.
