Днями випадково в місті зустрів товариша. Давненько не бачилися, тому говорили про все. Оскільки чоловік є фермером, вирощує на своїх полях жито-пшеницю та всяку пашницю, то, звичайно ж, згадали і про роботи в полі. Зокрема й про те, що в цьому році погода добряче дошкуляє аграріям, не даючи змоги вчасно зорати, посіяти, внести добрива.
А потім чоловік задумався на хвилинку і резюмував:
— А знаєш, усе це дрібниці. І посіємо, і виростимо, і зберемо. Погода погана? Та чи вперше нам таке долати? Головне, щоб там, на фронті, все було нормально. Щоб війна закінчилася. Щоб Перемога була. Щоб хлопці додому живими повернулися. У мене теж під Бахмутом родич воює.
І що тут скажеш? Та тільки те, що все це правда. І це — головне.
Але не менш головне не забувати про це. Про головне.
Адже в буденному мирному, а воно ж таки у всіх нас мирне, житті за дріб’язковими, по великому рахунку, проблемами і проблемками можна й забути про те, що йде війна.
А коли вона закінчиться, можна й забути про те, якою кров’ю здобута Перемога. І кому ми нею завдячуємо.
Знаєте, вже зараз видно, що люди таки забувають. Видно, коли бачиш, що різного роду та виду партії та активісти завзято починають готуватися до виборів і всілякими способами та методами починають «піарити» себе любимих.
Інколи дивишся на все це й думаєш:
— А я не сплю? Бої йдуть за якихось триста кілометрів від нас. Які вибори, війна ж у нас.
Хоча... Можливо, це й нормально. У державі Ізраїль війна фактично не припиняється десятиліттями, але й вибори проводять. І у всіх інших сферах життя продовжується.
Хто зна, що правильно і як правильно.
Політика, вона така, цинічна і безпринципна. І на чиїйсь крові хтось обов’язково у владу в’їде. На жаль.
А потім знову буде війна. Адже не даремно Клаузевіц назвав її звичайним продовженням політики. Просто іншими методами.
