Великодні гойдалки в Миргороді

Великдень – одне з найулюбленіших свят українського народу. В ньому християнська традиція поєдналася з відгомоном щонайдавніших язичницьких вірувань наших предків. Час весняного пробудження природи особливо любила молодь, яка охоче й вигадливо влаштовувала своє дозвілля. Парубоцькі громади обладнували для дівчат гойдалки, замовляли їм на свята музик – це була найкраща розвага для молоді.
Гойдалки споруджували на мальовничих галявинах, узліссях гаїв, на відкритих площах чи майданах біля церков, на вигонах, широких перехрестях вулиць. Зазвичай у землю закопували два високих стовпи з перекладиною, кільцями кріпили до неї дві голоблі з дошкою для сидіння чи стояння. Дівчата прикрашали стовпи клечанням, вінками, стрічками. Іноді робили гойдалки між найвищими деревами.
Традиція гойдання в своїй суті є не просто розважальною. Деякі фахівці з соціальної психології вважають, що потяг людини до гойдання (а надто в ранньому дитинстві) є своєрідним соціальним атавізмом, який зберігся в «гомо сапієнс» ще від стадії предків первісної людини. А можливо, це була ще й певна компенсація нереалізованого вічного прагнення людини літати. В народі вважалося, що на гойдалці людина очищується повітрям, і, щоб не боліла голова, годилося на Великдень обов’язково погойдатися. Як би там не було, а ця красива й романтична традиція впродовж багатьох віків – від язичництва аж до ХХ століття – залишалася улюбленою розвагою українців.
У Миргороді на кожному кутку по-своєму відзначали свята. У мочарян були свої традиції, у жителів Харківки чи Ліска – трохи відмінні від інших. Робили гойдалки і влаштовували гуляння на перехресті сучасних вулиць Троїцької й Берегової, а також неподалік від нової Троїцької церкви – в районі нинішнього гуртожитку керамтехнікуму (цікаво, що на одній із старих карт Миргорода ХІХ століття там позначена велика зелена зона, можливо, залишки колишнього гаю). Ця давня традиція продовжувалася і в 30-х – 40-х роках ХХ століття. На великодні свята тут навіть стали влаштовувати кінні перегони найкращих рисаків із Дібрівки. Молодь Ліска збиралася на гойдалки на площі біля сучасної міської станції юних натуралістів. Були свої улюблені місця й на Портянках (біля крупозаводу), на Острові, Пожежі, Личанці, Харківці.
Після урочистого богослужіння й святкового обіду наставала пора для розваг. На майдані біля церкви дівчата співали веснянки, ставали в коло до танцю. Тут таки качали крашанки й писанки: за давнім повір’ям уважалося, що цим православний люд завдає прикрощів злим духам. Билися навбитки крашанками, чия міцніша - той вигравав. Гойдалися парами й поодинці, розгойдувалися аж до неба, парубки докладали до того сил. Залицялися до дівчат: у цей день не гріх було й цілуватися привселюдно, бо всі між собою христосувалися. Великодні гойдалки стояли аж до Трійці – зелених свят.
Останніми десятиліттями маленькі гойдалки стали влаштовувати здебільшого для малечі – переважно в скверах, на дитячих майданчиках. А годилося б відродити гарну традицію великодніх гойдалок також для молоді.

Логін:
Пароль:
запам'ятати