Напевне, ніхто не буде сперечатися із тим доконаним фактом, що Україна переживає небувалий у віках підйом патріотизму.
Дивитися українські фільми, слухати українську музику, говорити українською мовою, споживати українське - це стало не трендом, не модою, а якимось колективним порухом душі.
Говорити рідною мовою намагаються навіть ті люди, які народилися і виросли у повністю зрусифікованих містах, які ніколи й не думали про те, щоб перейти на солов'їну із "общєпрінятого".
Але війна все змінила. І вже повністю сформовані під впливом чужої і, як виявилося, ворожої культури люди, по краплинці, із страшенними потугами намагаються видавити із себе отого віковічного кацапського раба.
І, з подивом та радістю відкривають для себе рідну культуру. І розуміють, що жорстко обмежували самі себе, вважаючи, що вона якогось нижчого ґатунку.
А тепер шукають в неті чи через знайомих українські фільми, які варто подивитись. І знаходять величезний перелік кінострічок, знятих як десятиліття тому, так і зовсім недавно. І дивляться. І відкривають для себе зовсім нове, прекрасне і дійсно поетичне кіно. Нічим не гірше за культове французьке. І абсолютне не порівнюване із тим, дорогим по грошах і нікчемним в плані раціонального і духовного, що роками штампували "за порєбріком".
Від "Землі" і до " Памфіра"
Зараз на різних інтернет ресурсах, як культурологічного та і іншого спрямування стало дуже популярним публікувати списки в яких фігурують найкращі українські фільми усіх часів.
Якщо зовсім конкретизувати, то мова йде про фільми зняті українськими режисерами на українську тематику із самого початку розвитку кінематографа.
І перелік цей починається аж із тридцятих років минулого століття.
Адже українське по стилю і духу кіно знімали навіть у часи "савєцкага саюза". Безумовно в першу чергу згадують культову "Землю" Довженка. Хоча ще раніше був знятий не менш культовий "німий" фільм Дзиги Вертова "Людина із кіноапаратом".
В останні роки були зняті не менш геніальні фільми вже створені в незалежній Україні. І тут є місце не лише для фільмів на воєнну тематику, а й для жорсткого і правдивого до цинічності і, водночас, поетичного "Памфіра".
Взагалі втиснути в "десятку" усі українські фільми, які варто і потрібно подивитися, неможливо. Адже й автори усіх цих рейтингів є лише людьми із своїм суб'єктивним баченням.
І, якщо висловлювати свою, теж субєктивну людську думку, то до часто цитованих шедеврів Миколайчука, Параджанова і Довженка, хотілося б додати і чомусь забутий "Вавілон XX".
