На цьому тижні, а якщо зовсім точно, то 9 липня 2023 року, вступив у дію Закон України «Про управління відходами». Його прийняття, а потім виконання є однією із головних умов майбутнього вступу України до Євросоюзу.
Думаю, що більшість звичайних громадян абсолютно нічого не знають про зміни, які мають відбутися в державі після того, як згаданий документ вступив у законну силу.
Зайвим підтвердженням цієї тези є розмови із кобелячанами, ув яких днями довелося брати участь. Як правило, дискусія велася навколо теми сміття. Точніше — того, що можна нести до майданчиків, де стоять контейнери для збору відходів. А ще конкретніше, говорили про те, куди подіти оті копиці сіна та гори гілок, котрі дбайливі господарі і господині із своїх дворів несуть на вулиці.
Співрозмовники щиро обурювалися, коли чули, що цього робити не можна. А якщо й робити — то за додаткову плату.
Люди говорили:
— А що ж нам робити із скошеною травою? І бур’янами?
Доводилось відповідати риторично:
— А що роблять люди в селах, де після них сіно і бур’яни комунальники не вивозили і не вивозять?
До речі, автор теж ще жодного разу в житті не виносив і не вивозив скошену траву із двору. І нічого, живий. І в дворі нібито все в порядку.
А взагалі, влада в Кобеляках, як і по всій Україні, ще недостатньо активно веде роз’яснювальну роботу щодо поводження із відходами. А текст, наведений нижче, є швидше винятком із правила. Нижче ми друкуємо роз’яснення міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Руслана Стрільця.
Найбільше смітять бідняки
Французький філософ та письменник Ерік Еммануель-Шмітт запропонував оцінювати рівень розвитку суспільства за його ставленням до сміття. Якщо на вулиці немає ні урн, ні сміття, то на ній живуть супербагатії. Де бачиш урни, а сміття немає, то там — просто багатії. У районах бідняків усюди сміття і немає урн. А якщо навколо сміття живуть люди — це район дуже-дуже бідних людей.
Думаю, що пан Шмітт має рацію. Там, де люди контролюють своє життя, вони знають, що робити з відходами. Якщо люди не контролюють життя, вони потопають у смітті.
Цивілізоване поводження з відходами — обов’язкова умова нашого вступу в ЄС. Закон 2320‑IX «Про управління відходами» — це черговий крок у цивілізований світ. Його прийняття допомагає нам виконати Директиву Європарламенту та Ради 2008/98/ЄС «Про відходи».
Застаріла система не дозволяла нам упорядкувати відходи в мирний час, у 2022 році питання ще більше загострилося війною. Тепер ми маємо ще й нові великі групи відходів: відходи руйнації після обстрілів та потрапляння ракет, металобрухт у вигляді спаленої військової техніки та цивільних автівок, а також велика кількість боєприпасів.
Щоб вирішити проблеми з відходами, нам потрібна нова ідеологія управління. Новий рамковий закон — це фундамент для реформи галузі. Ось які зміни чекають на нас на шляху реформування.
Ієрархія управління відходами
Ідея ієрархії полягає в тому, що за можливості ми повинні запобігати утворенню відходів. Якщо це не вдалося — готуємося до їх повторного використання. Уже після цього — або відновлюємо, або захоронюємо на безпечних полігонах. Це про вибір профілактики замість хвороби та дороговартісного лікування.
Зараз в Україні переробляється 5 % побутових відходів, тоді як у країнах ЄС цей показник близький до 40%. У нас досі немає жодного сучасного сміттєпереробного заводу — немає і жодного полігону європейського зразка. Виконуючи рамковим законом вимоги Директиви 98, Україна відкриває двері для інвесторів, а відтак — створення нових робочих місць.
Розбудова всієї галузі відбувається на рівні національного, регіональних та місцевих планів. Без цього неможливий шлях України до сталого розвитку — системи, коли ми задовольняємо наші потреби, захищаючи інтереси майбутніх поколінь.
Полігони: закрити, рекультивувати
Поки що Україна — єдина країна в Європі, де понад 90% відходів потрапляють на полігони та звалища. Всього їх в Україні близько 6,000. Нам потрібно перезапустити згідно з європейськими стандартами застарілі й перевантажені полігони. Звалища, які не відповідають вимогам екологічної безпеки — закрити.
Однак ми не можемо почепити замки на всі наші полігони й заборонити звозити туди відходи — інакше українські міста й села потонуть у смітті. Полігони треба ліквідувати з дотриманням усіх вимог та сучасних технологій. Будь-яке звалище треба: а) рекультивувати, б) доглядати за ним 30 років після закриття. Рекультивація — дороговартісний процес. Рекультивація одного гектара полігону коштує близько 300 тисяч євро. Всього ж ми маємо в Україні 9,000 гектар звалищ.
«Забруднювач платить»
Це один з міжнародних принципів екологічного права, який також закладено в Законі 2320‑IX. За цим принципом підприємства-забруднювачі та споживачі мають відшкодовувати суспільству витрати на усунення наслідків забруднення на управління відходами, які утворилися в результаті їх діяльності або споживання. У цьому принципі закладена ще й соціальна справедливість: хто смітить, той і прибирає.
Розширена відповідальність виробника (РВВ)
Упаковка продукції — це близько третини побутових відходів громади. Тепер у нашому законодавстві прописано, що виробник або імпортер несе фізичну/фінансову відповідальність за збір та повторне використання упаковки, електроніки, батарейок та акумуляторів, шин тощо.
Виробники товарів несуть відповідальність за створення інфраструктури для збирання упаковки, яку вони «вивели» на ринок. Або збираючи її самостійно, або стимулюючи населення не викинути її в бачок, а принести її виробникові. І це не просто про умовну відповідальність, це про встановлення конкретного відсотка збирання від загального обсягу проданого. У разі невиконання встановлених норм, на них чекає неабиякий штраф. Значно більший від «зекономлених» коштів.
Мета РВВ — стимулювати бізнес запобігати утворенню відходів, розробляти більш екологічні продукти.
ІТ-управління відходами
Новинкою Закону є створення інформаційної системи для збору та аналізу даних із використанням IT технологій. Це зробить галузь повністю прозорою. Буде зрозуміло, що відбувається з кожною тонною відходів, куди вона їде, де переробляється. Згідно з Законом, необхідно розробити нормативно-правові акти щодо збирання інформації, форматів звітності, реєстрів, інформаційної системи тощо.
Важливо те, що нова якість послуг забезпечується без суттєвого збільшення тарифу для громади!
Новий Закон — не чарівна пігулка. До нього ще треба розробити багато нормативно-правових актів, які розкривають та уточнюють профільні питання. Країни Заходу пройшли шлях реформи 20–30 років тому. Закон 2320‑IX є важливим для виконання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Тепер ми можемо запустити реформи, необхідні для вступу України до Європейського Союзу. Але не треба забувати, що правила управління відходами постійно переглядаються у Європі. Світ змінюється, але основа залишається та сама: сталий розвиток.
Без реформи управління відходами неможливий шлях України до сталого розвитку. Якщо ми будемо бездумно задовольняти свої потреби і жити за старими правилами, нашим дітям дістануться в спадок не мальовничі українські пейзажі, а гори сміття. Тому якщо хочеш добре жити завтра — роби для цього щось уже сьогодні.
Не забувайте, що ми взяли нашу природу в борг у наших дітей.
Можна погоджуватися чи не погоджуватися із певними тезами, наведеними в цьому тексті. Головне — виконувати Закон.
Далі ми обов’язково, із номера в номер будемо продовжувати цикл публікацій на тему поводження з відходами. Сподіваємося, і влада до цієї кампанії долучиться.
