Професія кухаря - одна з небагатьох, які будуть затребувані завжди, при будь-яких обставинах, не зважаючи на кризи та інші негаразди.
Тому після закінчення Чутівської школи Оля подала документи до училища в якому навчали готувати різноманітні страви української кухні.
Навчання Олі давалось легко. Вона мала хорошу пам’ять, була уважною, акуратною, організованою. Не зупинялась на досягнутому, приймала участь в різноманітних конкурсах. Скрупульозна точність, наявність творчої жилки, тонкі смакові відчуття допомагали їй знайти правильне рішення і досягти висот у навчанні і кар’єрі. Від повара до завідуючої столовою, а згодом і заступник директора.
Тепло і зворушливо згадує Ольга Миколаївна свої трудові будні в столовій Полтавського педагогічного інституту.
– Потрібно було встигнути приготувати і вчасно подати їжу для всіх студентів. Особливо пам’ятними для мене були дні коли в столову заходив красивий, сором’язливий хлопець. Я працювала на видачі поваром, а він був студентом 4 курсу фізико-математичного факультету. Він дивився на мене, але ніяк не відважувався познайомитися… Та то була моя доля… Рік спілкування, дружби з Сергієм Жуком завершився утворенням сім’ї. Весілля зіграли в нашій студентській столові на другому поверсі педінституту. 23 серпня 2023 року виповниться 43 роки нашого подружнього життя.
З того часу сплинуло багато подій. Тридцять років Сергій Миколайович і Ольга Миколаївна Жук прожили в Полтаві. Народилися дві донечки Марина і Лєна.
– Чоловік вчителював, викладав фізику і математику, – продовжує розповідь моя співрозмовниця, - А я здобувши професію технолога в Полтавському технікумі радянської торгівлі працювала в системі громадського харчування. Мені було добре бо в обласному центрі проживали мої рідні старші сестри Світлана, Валя, Люба. Ми з багатодітної родини. Нас було п’ятеро: чотири сестри і брат. Ми рано осиротіли, трагічно загинув батько Микола Пантелеймонович, який працював бухгалтером колгоспу ім. Свердлова. Мені були лише дві неділі, найстаршій Світлані 14 років, а мама Лідія Іванівна в 34 роки стала вдовою. Тому ми рано почали допомагати мамі по господарству. Незважаючи на труднощі, родинне гніздо в селі Нижні Рівні «купалося» в квітах, всюди був порядок, радував плодами чудовий сад, городина. Всі п’ятеро дітей отримали освіту і з вдячністю згадують мамину науку. Вона була красива, вимоглива, мудра. Ніколи на нас не підвищувала голос. Інколи було достатньо її погляду. Вона вчила бути відповідальними за наші вчинки.
У народі кажуть «Сім’я – опора щастя», «Сім’ї, де помагають один одному, біди не страшні». Все це безпосередньо відноситься до трудової династії Жуків.
Дитинство і юність Ольги Миколаївни і Сергія Миколайовича пройшли в сільській місцевості. І яким би гарним не було життя в місті, та з роками посилювалося бажання повернутися в село в якому за роботою чи за відпочинком завжди лунали мелодії народних пісень, чути було говірку рідної співучої мови. Там, в селі, все було в перше: пісня жайвора у високім чистім небі, соняхи попід тином, привітна усмішка мами, школа, друзі, сподівання, світлі мрії та надії.
– Щастя для мене, - розповідає Ольга Миколаївна, - в сім’ї, роботі. Щастя це взаєморозуміння і повага в родині, здоров’я рідних і близьких і звичайно достаток. Добре, що підтримуємо один одного. Рішення про переїзд в село на постійне проживання і створення приватного сільськогосподарського підприємства приймали разом. Заснування фермерського господарства шлях не простий. Та початок був зроблений. Довелося і працювати, і навчатися. Чоловік закінчив сільськогосподарську академію. Та головна наука була безпосередньо в полі. Тут було видно по сходах, по врожаю чи правильно були виконані агротехнічні вимоги для тієї чи іншій культурі. Для нас, як і для інших, фермерський рух лише починався. Ні люди, ні чиновники, ні законодавство до цього не було підготовлено. Працювали на своїй ділянці, допомагали з обробітком людям. Згодом вони здали нам в оренду свої паї.
Рідні, друзі, односельці характеризують Ольгу Миколаївну Жук як красиву, успішну жінку. Окрім вміння приготувати їжу, виконання материнських обов’язків вона має чимало позитивних рис. Вона турботлива, врівноважена і впевнена в собі, має почуття гумору, енергійна і активна, має життєвий досвід, учасниця художньої самодіяльності, разом з чоловіком, депутатом Полтавської обласної ради Сергієм Миколайовичем Жуком та свекром Заслуженим працівником сільського господарства України Миколою Григоровичем Жуком проводить волонтерську, благодійну роботу, опікується дитячим садком «Жучком-Світлячком» та Жуківським сільським будинком культури, сприяє вирішенню питань з якими до неї звертаються жителі громади.
– Моєму чоловікові зі мною повезло, - сміється вона, - та власне, як і мені з ним. В головних питаннях людського життя – ми з Сергієм однодумці.
Сергій Миколайович і Ольга Миколаївна дочекалися внуків і завжди раді зустрічі з ними. Данило, Марійка, Сергійко часті гості у бабусі і дідуся.
– Ми з трудової династії, - промовила найстарша сестра Ольги Миколаївни - Світлана Миколаївна, яка приїхала в гості до наймолодшої сестри, - треба радіти кожному дню та цінувати те, що маємо.
Поет Михайло Олександрович Лисак написав присвяту Ользі Миколаївні Жук (поетична збірка «Візерунок долі»):
«Уже давно і добре цю людину знаєш.
Зустрічаємось з тобою в котрий раз.
Чи щаслива, мабуть, запитаєш.
Так, на перший погляд, ніби все гаразд.
Є сім’я, родина, крутимось в роботі,
Розслаблятись – це вже зайва розкіш нам.
Новий день, старі й нові спішать турботи,
Все долаєм і не ділим пополам.
Ще вона – сільська прекрасна господиня,
Все у злагоді, і повна чаша дім,
Бо звання почесне має «Берегиня»
І підтверджує життям, гордиться ним.
Громадські організації «Кобеляцький краєзнавець», «Кобеляцьке земляцтво», «Літератор» вітають з ювілейним днем народження Ольгу Миколаївну Жук. Бажаємо здоров’я, сімейного благополуччя, успіхів у праці. Хай діти і внуки пишаються Вами і радують Вас своїми успіхами.
