Є в українців, а можливо й не лише в них, одна цікава риса. Мова йде про якесь підсвідоме бажання досить великої кількості людей у всьому і скрізь шукати щось погане. Такий собі симбіоз песимізму і мазохізму. Часто українці говорять, що все в нас якщо не найгірше від усіх, то в будь-якому випадку дуже погано. Або — скрізь зрада, скрізь неправда. А разом — суцільна зневіра і девіз по життю на зразок «Не тратьте, куме, сили, а спускайтеся на дно».
Згадав про цю специфіку національного характеру після подій, що відбулися в далекій від нас державі Ізраїль 7 жовтня поточного року. Думаю, що всі вже знають, що вранці цього дня кілька тисяч бойовиків-фанатиків, які належать до ісламського руху палестинців ХАМАС, прорвали кордон, вбили сотні ізраїльтян, у тому числі військовослужбовців. Ще кілька сотень громадян Ізраїлю були взяті в заручники.
І от у зв’язку з цим на думку прийшли ще кілька дат.
Перша із них, і найстрашніша для кожного українця, — 24 лютого 2022 року. Але паралельно потрібно згадати і ще про три дати.
Це — 11 вересня 2001 року, 6 січня 2021 року і 23-24 червня 2023-го.
Згадали, що в світі відбувалося в ці дні? Нижче — нагадаю.
Отже, 11 вересня 2001-го. Напевне, найвідоміша із названих дат. У цей день ісламські терористи на захоплених літаках таранили вежі-близнюки в Нью-Йорку, а також атакували будівлю Пентагону. Загинули майже три тисячі американців. Цей день вважається найбільшим і найкривавішим терактом у історії людства.
6 січня 2021-го. Ця дата не така пам’ятна. Можливо, по тій причині, що під час події, котра мала місце того дня, загинули «лише» п’ятеро людей. Та все ж подія, що того дня відбулася, назавжди увійде в історію США. А для нас вона є вельми повчальною.
Нагадаю, що в той день тисячі американців, які були прибічниками ще діючого на той момент президента Дональда Трампа, протестуючи проти несправедливого, на їх думку, результату чергових виборів (Трапм програв виборчі перегони Джо Байдену), захопили будівлю Капітолію, у котрій розміщується Конгрес США.
І, нарешті, 23-24 червня поточного 2023 року. В ці дні в державі-агресорі стався військовий заколот. Приватна армія вже покійного Євгена Прігожіна протягом доби захопила величезне місто Ростов і пішла маршем на Москву.
І от що об’єднує ці події?
Як відомо, і США, і рашка до сьогодні вважаються так званими супер-державами, які претендують на звання наймогутніших країн світу. Наймогутніших у всіх сенсах цього слова — по силі армії та інших складових апарату насилля, по грошах, по впливу на інші держави.
Ізраїль, як відомо, через свої мікроскопічні по масштабах планети Земля розміри на звання супердержави не претендує. Та все ж, увесь світ, у тому числі і чимало українців, вважають цю державу ледве не зразковою в плані розвитку армії та чисельних спецслужб. Моссад, Аман, Шабак — про ці ізраїльські спецслужби ледве не легенди складають.
Не меншою могутністю наділяють і рашківські фсб, гру, фсо та інші напіввійськові організації.
І що ми побачили в реальному житті? А побачили ми руйнівні теракти і ледве не захоплення центрального органу влади в США, майже успішний військовий заколот у рашці, вторгнення в Ізраїль бандитів на мотоциклах і пікапах.
Ну й де були усі разом узяті легендарні розвідки і шпигуни? Де були розхвалені армії і поліцейські?
По суті, всі ці суперслужби банально «обіср***ся». І це, не дивлячись на найновіші техніку і зброю, що є в їх розпорядженні, сотні тисяч професіоналів на службі та гігантські бюджети.
А ми, українці, вибачте за вираз, «сремося» в тирнеті в пошуках винного в тому, що війська рашки зуміли швидко захопити південь нашої України. У одних Зеленський винен, у інших — Порошенко.
Ну а те, що рашка десятиліттями готувалася до повномасштабного вторгнення і накопичила величезну кількість зброї, то це, дрібниці, виходить? Якби один міст підірвали, то й добре все було б?
До чого веду. Та до того, що вже час позбавлятися комплексу меншовартості. Мовляв, куди нам до них і от, якби нам, як у них. Як у кого, у них? У Ізраїлю, де кордон, як бляшанку «розкрили» погано озброєні бойовики на мотоциклах? Чи в рашці, де бунтівники за день ледве не дійшли до їх столиці? Чи в США, де сотні спецагентів проґавили теракт 11 вересня?
Нагадаю, що в Україну 24 лютого заїхали не на мотоциклах із автоматами. І бомблять її не саморобними ракетами.
Але ж вистояли. Тримаємось. І переможемо.
Так, звичайно, розслідування щодо незнищених мостів проводити потрібно. І зрадників чи ворожих шпигунів знайти і покарати.
Але й про історії інших держав забувати не потрібно. Як виявляється, легко і просто перемагати у війні можна лише в кіно. У поганому, звичайно. Хороше воєнне кіно, воно не про перемоги. Воно — про людські долі і трагедії.
