15 жовтня вся наша громада, усі Кобеляки попрощалися із Андрієм Ярським.
Він загинув під Мар’їнкою, зі зброєю в руках захищаючи свою малу і велику Батьківщину.
Усі, хто знав Андрія і вічно зберігатиме пам’ять про нього, відзначають дві риси його характеру.
Він був надзвичайно доброю і світлою людиною. У ньому не було ні краплі злості, ніякого негативу для людей і цього світу взагалі. Навіть воюючи, приїжджаючи додому в коротку відпустку, Андрій думав про своїх близьких і рідних, намагався використати кожну хвилину, щоб їм допомогти. Сьогодні приїде в Кобеляки, а завтра уже їде в Світлогірське, до рідні, щоб допомогти в домашньому господарстві, у ремонті.
Не всі знають, адже Андрій не афішував свої добрі справи, що там, на фронті, він фактично врятував людину, свого бойового побратима, надавши першу медичну допомогу. А потім виніс тяжко пораненого воїна на собі.
Водночас добрий і світлий Андрій був справжнім воїном, справжнім патріотом. Він не виступав на мітингах, не носив на показ вишиванку. Але в перші дні війни одразу став на захист Вітчизни.
Андрій ніколи не змінював свої погляди. Був прямим і чесним. Сказав, що буде воювати, і воював до кінця. Його девізом були слова «Хто, якщо не я». Він ішов на бойові чергування і за себе, і «за того хлопця», і всіх нас. Хтось відмовлявся, хтось боявся. Але не Андрій.
Таким він був. Таким навічно залишиться в нашій пам’яті. Якщо хтось і заслужив називатися Воїном світла, то це Андрій Ярський.
Вічна пам’ять другу, земляку, Воїну світла.
Він пішов. А ми схилимо голови на знак пошани і скорботи за Андрієм.
