Сьогодні ж на подвір’ї Сорокіних справжній пташиний зоопарк. Як у Ноєвім ковчезі – кожної тварі по парі: фазани, павичі, цесарки, дикі гуси й качки, декоративні кури тощо. Подивитися на незвичайне господарство з усіх усюд приїжджають гості. І спеціалісти, і любителі, і просто цікаві. Побував там і «Промінь».
Від добротного будинку, обнесеного сучасною світлою бетонною огорожею та просторого, ошатного, вимощеного тротуарною плиткою, ніби вилизаного подвір’я, віє затишком. На стіні сараю під навісом прилаштований музичний центр. Щоб веселіше поралося. Навіть сирий і похмурий день страсної п’ятниці раптом здався світлішим. Так само гарно і вільно почувалися на території двору і його численні мешканці, яких тут люблять, про яких піклуються і вкладають в них душу, одержуючи натомість справжню насолоду життя.
Олександр Петрович усміхається, не без гордості показуючи своє господарство. Запитує, чи не боюся я собак. Насправді не дуже боюся, ну якщо чесно – то зрідка, коли відчуваю загрозу. У вольєрі аж захлинається велетенський красень, дворічний Лакс. Зовні схожий на ротвейлера, але значно більший. Господар пояснює, що батько пса чистокровний ротвейлер, а мати – помісь ротвейлера з доберманом. Тому важить він 73 кілограми. Грізно гавкаючи, розганяючись всю цю масу люто кидає на залізні прути так, що клітка аж здригається, а слина собаки відлітає на кілька метрів. Щоб потрапити на пташине подвір’я проходимо вузькою стежкою між вольєрами пса та павичів. Голосу господаря не чую і навіть зажмурююся, зібравши в кулак усю свою мужність. Олександр Петрович запевнив, якби собаку випустив зараз, він би не зачепив. І птаство не чіпає ніколи, якщо гуляє на волі. Двічі на день їсть вариво зі спеціального замороженого фаршу з хрящиків і всяких відходів, що завозять у місцевий магазин.
У просторій загорожі хто тільки не живе. Ось чудернацькі пухнасті птахи, чимось схожі на кроликів. То, виявляється, індійські кучеряві кури. В іншому кутку чималенька групка лапатих карликових кохінхінів. Серед них гордовито гребеться і яскрава мініатюрна парочка корольків. Є ще й бентанки. Як пояснює господар, яйця цих яскраво забарвлених красенів дещо дрібніші за яйця звичайних курей. Такі в господарстві також є. Але їхнє місце не на видноті, бо вони не мають нічого спільного з красою. Як уся ця куряча братія починає нестися, Олександр Петрович відділяє породи окремо, щоб не схрестилися. Місця вистачає. Адже землі під садибою цілісінький гектар. Далі в загородці гордовито походжають цесарки. Поруч живуть домашні гуси, але незвичайні, великі. Пару білих тулузьких господар придбав за 600 гривень. Самка вже сіла в бочці на яйця. У маленьких будиночках, схожих на мініатюрні собачі будочки, живуть п’ять пар диких качок і пара диких гусей. У кожної пари окрема хатинка. Але всі гуртом клопочуться навколо корита із зерном. Диких качок було штук сорок. Деяких зарізали, а деякі повилітали. Кілограмів по два були. Із птаством мирно уживаються бджолині вулики.
У сарайчиках із відкритими вольєрами живуть фазани. На одного самця кілька самочок. «Дівчатка» сіренькі, не дуже примітні, зате самці справжні красені з яскравим пір’ям та довгими різнобарвними хвостами. У самця королівського фазана хвіст сягає більше півтора метра. Поруч маньчжурські червоні фазани. А далі — яскраво-зелений самець румунських із самками. Зимували вони всі разом із павичами у вольєрі надворі. Витримують навіть мінус сорок п’ять. Але коли птахи починають гуляти, то між видами миру немає. Павич навіть забив недавно одного фазана до смерті. Самка несе 9-12 яєць і сідає. Але коли яйця з-під неї забирати, вона може знести до 50 штук. Усі пташенята лупляться в приватному інкубаторі в Селещині. Потім у сараї у спеціальних відсіках довго утримуються під червоними лампами. Навесні і влітку доводиться платити за світло по 300 гривень у місяць. Годуються пташенята до двох місяців індичим комбікормом, а далі зерном, як кури. Щоправда, всі мешканці пташиного двору полюбляють соняшникове насіння. Ним господар час від часу балує своїх улюбленців. Щодня до раціону птахів входять буряки, морква, цибуля та капуста у вигляді салату. Все вирощується на городі.
В окремому вольєрі живуть зайві самці фазанів. Найбільше там маньчжурських. Це мисливська порода. Їх господар тепер виміняє на якусь іншу. Породи добавляються шляхом обміну між любителями. Ті приїжджають із Донецька, Кіровограда, Кривого Рогу. А на Полтавщині в усіх районах є такі люди. Із ними Олександр Сорокін зустрічається на виставках, підтримує постійні зв’язки. Недавно з Полтави з науково-дослідного центру по екології приїжджали. Обмінялися дечим.
А починалося все, як каже Олександр Петрович, із юнацького захоплення голубами. На Донеччині жив у селі і розводив тільки їх. А вже тут, коли із малим синочком поїхали до Харківського фазанарію, купили там дві пари фазанів і диких качок. Син захотів. Отак і розвели. Потім за диких качок виміняв пару диких гусей.
У голуб’ятні лопочуть крилами голуби. Це льотні миколаївські, як каже господар. Чиста донецька порода, червоно-ряба, тут таких немає. На виставці придбав по 300 гривень за пару. У гніздах уже є маленькі голуб’ята. Коли бере до рук маленькі білі клубочки, радіє, як дитина. Зізнається, голуби – то його найбільша радість.
У найпросторішому вольєрі поважно походжають павичі. Один сидить на жердині вгорі. Надворі моросить, тому хвости, на жаль, птахи не розпускають, як це буває в теплу сонячну погоду. Але до жмені з насінням соняшника збігаються охоче. Пару павичів три роки тому поїздом передали з Криму за 1200 гривень.
А з трубами для вольєрів допоміг Микола Якович Андрусенко (начальник районної філії ВАТ «Полтаваобленерго»). Сам приїхав, подивився на все і запропонував допомогу. У нього в Латишівці дома й порізали їх болгаркою. Олександр Петрович тоді виписав КамАЗа і перевіз цінний подарунок додому. Дуже за нього вдячний. Каже, що то чоловік і сам любитель такого діла, то й розуміє таких, як Сорокін. А тепер би ще десь взяти тонких труб. Товсті ще залишилися. Розширюватися треба. Міг би, як каже, якомусь мисливському господарству десяток фазанів запропонувати за бартер трубами. Тільки жалко, якби не вистріляли. Птахи років за три розмножилися б гарно. Адже в Донецькій області й на Харківщині та Дніпропетровщині вони живуть в дикій природі. І так багато, що півнів дозволяють стріляти навіть у населених пунктах, бо городині шкодять іноді.
А на розширення в Олександра плани розкішні. Хочеться йому білих і чорних лебедів. Хоча то клопітне діло. Птахи до «Червоної книги» занесені. Дозволів усіляких треба безліч. Але ж якось люди тримають. Басейна б зробив. Місце ще є. Дві зливні ями також. Вольєри цьогоріч планує обнести гарною фарбованою сіткою, щоб вигляд був. Бо ці, що є, робились нашвидкуруч, аби було де птахів на зиму діти. І страусів хочеться. Цікаве це діло, як стверджує чоловік. У ньому знаходить смисл і красу життя. А ще в трояндах, що цілим рядом висаджені перед будинком, і в хризантемах, і в розкішному деревовидному бузку. Усе дбайливо доглянуте.
Раніше робив у колгоспі, а потім сталося лихо: привалило ожередом, серйозно пошкодив хребет. Як інвалід другої групи з виробничою травмою, отримує пенсію з фонду. Пізніше намагався працювати в ТОВ «Покровська» охоронцем, але територія велика, спина болить, ноги болять, то й розрахувався. Тепер дома по господарству. А воно чимале. Крім пташиного зоопарку, є ще дві корови, дві телиці, свині й білі, й в’єтнамські чорні. Дітей треба вчити. Ті допомагають, люблять все це також. Особливо менший, одинадцятикласник Рома. Порається з батьком із задоволенням. Старший Діма працює в Полтаві в магазині АТБ і заочно навчається в сільськогосподарській академії, середня донька Катя – студентка аграрного коледжу.
Дружина працює в місцевому господарстві на заправці. Як і діти, повністю поділяє чоловікове захоплення і допомагає. Олександр зізнається, що й фінансово також. На останок запрошує приїжджати, коли буде тепло і все птаство ходитиме на волі з малечею. То буде справжня краса. І для цього, мабуть, варто жити.
