Микола Льотка, житель невеличкого села Вільховатка, що на території Кобеляцької громади, має великий, а головне, успішний, досвід боротьби проти здавалось всесильного підприємства-монополіста.
Коли ми домовлялись із Миколою Льоткою про зустріч, у ході якої він мав розповісти про те, як виграв черговий суд проти «Полтавагазу», чоловік пожартував:
— Це якщо все описувати, то номера газети не вистачить. Тут цілий роман можна писати.
Дійсно, за майже два десятиліття, протягом яких Микола Льотка «воює» з «Полтавагазом», документальних та інших матеріалів набралося на добрий роман чи навіть сценарій для гостросюжетного фільму.
Тут тобі і одразу кілька сюжетних ліній, і головний герой, який жертвує престижною і високооплачуваною роботою заради справедливості, і неоднозначна кінцівка. Адже можна не сумніватися в тому, що багато людей зроблять свої висновки із цієї історії. Хтось, а це напевне, більшість, будуть захоплюватися тим, як звичайний громадянин виступив проти цілої системи, проти могутньої компанії з її грошима, юристами, корупційними зв’язками. Виступив і переміг. А хтось, а будуть і такі, скажуть:
— Ну й дурень. Був би, як покірне телятко, то й до сьогодні «рулив» би в тому чи іншому «газі», дурив би людей і отримував свої сотні тисяч гривень у місяць.
Що ж, давно і вірно сказано про те, що кожному — своє. Для когось головним у житті є гроші і все матеріальне, що з ними пов’язано, для інших зовсім не пустими словами є «справедливість» та почуття власної гідності.
Микола Льотка, судячи з його життєвого шляху, — із тих, других, романтиків та ідеалістів, які не все вимірюють у гривнях чи доларах.
Та облишимо сентенції і перейдемо до суті питання. Для початку — невеличка передісторія.
Кар’єра програміста і зустріч з Президентом України
Микола Льотка працював у керівних структурах «Полтавагазу» на переломі тисячоліть. Чоловік згадує:
— Я починав працювати в Кобеляках. Але мене досить швидко помітили і забрали на роботу в Полтаву. Тоді, у кінці 20 століття, всі структури масово переходили на комп’ютерне обслуговування. Фахівців у цій сфері було дуже мало. А я добре розумівся на комп’ютерній справі. У Полтаві в обласній дирекції «Полтавагаз» я писав програми, по яких потім працювали всі підрозділи компанії. Очолював цілий відділ комп’ютерного забезпечення. Мав дуже високу зарплату. Для розуміння — на зарплату керівника відділу обласного рівня я купив у обласному центрі будинок на березі Ворскли. Одним словом — життя вдавалося.
Але в 2005 році все почало змінюватися. Тоді в Україні відбувалися президентські вибори, які закінчилися Майданом.
Уся структура «Полтавагаз» на той час була «заточена» на роботу на користь Партії регіонів. Людей прямо під час робочого дня посилали у відрядження агітувати за цю партію та кандидата в Президенти Віктора Януковича.
Микола Льотка мав інші політичні погляди і відкрито їх висловлював. Окрім того, він не дозволяв своїм підлеглим комп’ютерникам займатися політичною агітацією в робочий час. Безумовно, це не сподобалося керівництву «Полтавагаз».
А своє продовження протистояння бунтаря Льотки і могутньої компанії отримало вже після Майдану та перемоги на виборах Віктора Ющенка.
На той час «Полтавагаз» був акціонерним товариством, де більшість акцій належали державі. Тобто — не зовсім приватною структурою. І було рішення суду про заборону відчужувати майно державної компанії.
І от у процесі роботи Микола Льотка виявив, що всупереч закону і рішенню суду державне майно активно переходить у приватні руки.
Він так розповідає про ті події:
— Тоді «Полтавагаз» активно забирав за борги за спожитий газ майно. Зокрема, і у військових частин та комунальних підприємств. І от до мене потрапили документи про те, що кафе «Зірка», а воно розташоване в самому центрі Полтави навпроти теперішньої облдержадміністрації, за борги було передане «Полтавагазу» і вже переходить до нового власника. Конкретніше, до такого собі акціонерного товариства ТДК. А за цим товариством стоять екс-керівник «Полтавагазу» Іван Четверіков та Олексій Лелюк, який очолив цю компанію пізніше. Звичайно ж, я звернувся із відповідною заявою до правоохоронних органів.
І тут почалася справжня «війна». Адже «на кону» вже стояли величезні гроші. Льотка згадує:
— Було все. Боротьба велася не лише в юридичній площині. Доходило до прямих погроз та фізичного насильства стосовно мене і моїх однодумців. Уже тоді я отримав безцінний досвід, вигравши кілька судів проти «Полтавагазу». Я виграв більшість судів. Програв лише один — стосовно поновлення на роботі після того, як мене, як неугодного бунтаря, звільнили. Та й той суд я б виграв, аби більше досвіду мав. Або якби тодішній Президент України Віктор Ющенко не «увімкнув задню» і не поставив би на місце Прем’єр-міністра Януковича. Моє прізвище звучало із трибуни Верховної Ради, я зустрічався із народними депутатами. Та що там депутатами, був на особистому прийомі у самого Президента Ющенка. Але потім «повернувся» Янукович. У результаті, мені довелося працювати в Полтаві таксистом, пережити два інсульти та фізичний напад. Але я ні про що не жалкую і якби повернути час назад, то діяв би так, як і тоді. Ні, діяв би розумніше, професійніше.
І знову «Полтавагаз»
Минули роки. На календарі вже був 2021-й рік. Микола Льотка тоді працював уже в Кам’янському на металургійному комбінаті.
У 2022-му, в зловісному лютому того страшного для України року, Микола жив у рідній для нього Вільховатці. Лікувався. Адже пережиті інсульти давали про себе знати. І тут, несподівано для нього, знову довелося «воювати» із «Полтавагазом».
Чоловік розповідає:
— Пам’ятаю, як зараз. Сиджу вдома, нікого не чіпаю. Аж раптом у вікно хтось стукає. Я був шокований, адже хвіртка в двір була закрита і відкрити її з вулиці неможливо. Виходжу із будинку і бачу кількох чоловіків у форменому одязі, співробітників «Полтавагазу». Один із них представляється майстром. І починає мені розповідати, що я самовільно приєднався до газопостачання. Нібито в мене в будинку кілька місяців тому стався витік газу і постачання через це припинили. А я, без дозволу, взяв і приєднався. Я спочатку думав, що це якась помилка. Довго намагався довести майстру «Полтавагазу», що мене із кимось переплутали. Але той стояв на своєму. Мовляв, ти порушив і зараз ми твій будинок від газу відключимо. Тоді я почав вимагати, аби мені показали документи, у яких зафіксований факт порушення. Майстер здалеку почав махати якимось папірцем. Мовляв, то акт про відключення через витік газу...
Закінчення в наступному номері «ЕХО».
