Накотилась друга хвиля перейменувань вулиць у Кобеляках. Відверто кажучи, почитавши деякі пропозиції щодо нових назв, просто залишилася в ступорі. Де логіка, де змісти, де почуття гумору? Зрештою, де здоровий глузд? Якесь стихійне лихо, їй Богу!
Так і чується совкове «Дайооош!». Дайош абищо! Головне — кампанію розвернули, усі формальності й інструкції виконали. Етапи пройшли, «птички» поставили.
У нас є музей. Є бібліотека. Є краєзнавці, що спираються не тільки на те, хтось щось зі смішної голови придумав, а на архівні документи, карти, схеми, довідки. Маю на увазі, зокрема, відомого дослідника рідного краю та збирача старожитностей Юрія Попругу, який, зайнятий роботою, взагалі не знав, що вулиці взялися знову перейменовувати. Не знав, бо ніхто до «компетентної» комісії його не включив. Ба, навіть порадитися не запросили. І не тільки його. Є й інші люди, знані в певних колах. Чому згадала тут саме про Юру? Бо він мій сусіда, добрий знайомий, і я довіряю його думці. Під час розмови саме в мене Юрко поцікавився, як хочуть назвати вулицю Декабристів, де живуть його батьки. Коли дізнався, що Місячна, сказав з іронією: «Ну хоч так…»
Влада нарікає на байдужість людей. Мовляв, людям нічого не потрібно, голосування йде туго, в сенси глибоко ніхто не вдумується. Мобілізація, повітряні тривоги — ось що хвилює уми кобелячан. Мовляв, можливо скоро Кобеляки стануть прифронтовим містечком, які вже тут перейменування… Звісно, надворі війна. Велике питання, чи взагалі на часі ця акція, що нехтує глибоким вивченням проблеми за браком включеності й активності людей. Але в першу чергу тут байдужа влада, яка мала б очолити цей процес не тільки з точки зору надання інтернет-технологій і реклами, а й з оглядом на продуктивність такої необхідної кампанії по декомунізації. І щоб з нас потім кури й онуки не сміялися, та й ми самі з себе, як нам розвидниться. А ще влада каже, що її треба контролювати.
Є кілька важливих моментів «неактивності» людей, на яку нарікає влада. Навіть у мирний час не всі люди активні, не всі знають історію, не всі володіють гаджетами. Перше — це недостатній розголос. І другий, не менш важливий момент, — процедура голосування досить непроста: треба зареєструватися на сайті, пройти певні алгоритми. Це час, це переключення уваги. Декому це взагалі складно. Одним словом, як сказав один мій приятель, «це такий геморой!», даруйте. Третє — треба вивчити соціальну думку. Але підійти до всього не формально.
У Юри Попруги є Інтернет і гаджети, і він досить активна людина, але він необізнаний, так само, як і я була донедавна. То влада справді вважає, що кобелячани (казали мені, що форма «полтавчани», «кобелячани» — це калька з московитської. Полтавці то полтавці, а от як бути з кобелячанами?) так добре поінформовані з того, що відбувається нині із заміною вуличних назв? Та люди або взагалі нічого про це не знають, або як вівці йдуть за гіперактивними, пардон, отут не знаю, яке слово підібрати, аби ніхто не образився... Начиталася тих думок у сітках Інтернету, який віртуозно ловить таких «несмисльонишів» (ну просто дуже влучне слово). Один репетує «Дайош!», і сипляться прізвища обивателів, що мають бути написані на нових табличках, — і всі підхоплюють «Дайош!»
Не можна не думати. Не можна не вивчати. Не можна опускати планку. Бо інакше ми наступимо на ті самі граблі. Дуже мені сподобалося, як хтось запропонував назвати вулицю Московську, де колись стояв Народний дім (своєрідний будинок культури), Народною. Людина відчула зв’язок з історією, використавши асоціативну гру слів. Емоційний інтелект — дуже корисна річ. Наші вулиці мають звучати відповідно, милозвучно, соковито. У назвах має бути присутній суто наш кобеляцький дух, наша традиція, наші високі достойники. Наголошую — високі! Вважаю також, що усім вулицям, що мали дорадянські історичні назви, їх треба повернути з оглядом на їхню доречність. Можливо, доречно також зафіксувати в назвах вулиць топоніми, назви міських кутків: як-от Ковжежа, Гора, Солонці, Броварки, Черкещина, Гатище, Попова Балка, Заїки, Ведмедівка тощо (до речі, на Заворсклі є вулиця Заворскло, і це логічно. Коли перейменували вулицю Петровського на Калинову, багато хто посадив калину біля хати). І обов’язково не оминути імена неправедно забутих видатних кобелячан, що довго були за лаштунками історії. Інформація є в музеї, в бібліотеці, в підшивках колишньої райони.
Хочеться якихось обґрунтувань нових назв. Моє життя пов’язане з вулицею Короленка. Чому вона має стати Чумацькою? Ця тупикова вулиця, якою не лежали ні чумацькі шляхи, на якій не жили ні люди з однойменним прізвищем, взагалі до чумацтва не має ніякого відношення. І навіть Чумацький Шлях, коли його добре видно влітку, не повторює її напрямок, а візуально накладається впоперек. Це гора, куток Броварки. Тут колись стояла Троїцька церква. І вулиця моя мала назву Троїцько-Броварська. По ній ходили мої пращури. То для чого інші метаморфози? Для чого винаходити велосипед? Варто було тільки відкрити старі карти, плани. Довідник «Полтавщина» врешті-решт, виданий уже за недавньої сучасності, він є в бібліотеці. Де взяти карти і плани? У Юрія Попруги, зокрема. От для цього і треба було до складу комісії включити компетентних (!) людей. Де їх шукати, знають у музеї. Та й представників музею не гріх би було теж послухати.
До речі, з приводу пропозицій. Чомусь, на одні з них зреагували, а на інші — ні. Щодо назви Троїцько-Броварська, на сайті міської ради був коментар від Ельчіна Садаєва, за що йому дуже вдячна. Але його інформацію проігнорували. Дуже прошу, владо, почуй мене і моїх земляків: поверни вулиці Короленка її історичну назву!
На жаль, мене пізно наштовхали носом у це питання. Але краще пізно, ніж ніколи. Міській раді варто призупинити формальний процес перейменувань у Кобеляках і продовжити, а потім і закінчити його в більш логічному й креативному дусі. Якщо у чомусь є здоровий глузд, то він повинен перемогти над формалізмом. Раз уже процес перейменувань виявився невідворотним у такий трагічний для України час. І тоді і нам самим, і нашим гостям, і майбутнім поколінням буде комфортно і затишно в рідному місті.
А війна обов’язково колись закінчиться. І наша славна новітня історія засяє в ореолі автентичних, суто кобеляцьких назв, які ми з вами розумно підберемо до наших вулиць і провулків. За те і війна.
Передбачаю, як у провладних кабінетах назвуть мене дуже розумною, скажуть, а ти от сама візьми і спробуй. Колись були в мене великі плани змінити Кобеляки, мої любі Броварки на краще. Я ходила типу в депутати, хотіла спробувати, мала ідеї. Не дали. Сама ж влада і не дала, бо їй було це не треба. Тому свято вірю, що всі народні потуги знаходяться таки у владних руках.
Владо, ти попереду! Виборсайся з песимізму і отримай задоволення!
