Є така відома, аж до банальності, фраза про те, що історичні події повторюються. Спершу – у вигляді трагедії, вдруге – фарсу.
Цей вислів приписують видатному німецькому філософу Гегелю. Згодом її повторював Карл Маркс.
Звичайно, і Гегель, і Маркс були видатними мислителями і зробили величезний внесок у розвиток людської цивілізації. Паралельно поділившись із людством достатньо великою кількістю фраз, які стали «крилатими».
Але ось із гегелівською тезою про повторюваність історії у вигляді різних театральних жанрів погодитися важко. Нам, українцям, які живуть у 20-х роках 21 століття – неможливо.
22 січня українці відзначили День Соборності України.
У 1919 році, тобто вже 105 років тому, відбулася історична подія, яка дуже швидко стала лише символічною. Тоді керівники Української Народної Республіки, разом із своїми колегами із Західноукраїнської Народної Республіки, оголосили про злуку, тобто про об’єднання в одну державу.
Тоді в Києві відбулися урочистості, парад військ. Було багато людей, багато радості, багато сподівань. Але…
Але не було сильної армії.
І в результаті, російські імперіалісти провели вдалу «гібридну» операцію і під прикриттям нібито українських робітників і селян зайшли своєю армією в Україну.
І перша незалежна Українська республіка проіснувала лише кілька місяців.
У 1991 році Україна без крові й бою отримала черговий шанс на Незалежність. Цього разу вже без чвар між керівниками різних регіонів.
Але, як казав чеченець Джохар Дудаєв (а цю фразу приписують саме йому), «незалежність здобувається лише кров’ю».
І от зараз українці проливають свою кров.
Ризикну висловити припущення, що в 2024 році День Соборності відзначають в Україні не так помпезно і не з такою радістю, як у 2019-у.
А в нинішніх лідерів держави є більш важливі виклики і завдання, аніж у Симона Петлюри, який пропагував Україну, співаючи перед європейцями нашого тоді ще не легендарного «Щедрика».
Зараз в Україні «співають» гармати і «Гради».
А трагедія, у якій народжуються дійсно незалежна держава та нація, відбувається саме зараз. А ще – саме зараз міцніє армія, якої фактично не було в 1919-му.
А як підтверджує історія, одного лише виконання «Щедрика» та перейменування вулиць для Незалежності замало.
Тому можливо й добре, що українці зараз більше думають про війну та армію, аніж про святкування.
Відсвяткувати ще встигнемо.
