11 лютого в Кобеляках із почестями провели в останню путь Юрія Няйка. Попрощатися з Юрієм приїхали і прийшли сотні людей, які живуть і в інших громадах. Адже Няйко був не лише мужнім воїном, а одним із кращих футболістів у сучасній історії Кобеляк.
У кожній маленькій провінційній громаді є свої футбольні «зірочки» місцевого рівня. Інколи вони на своєму районному чи сільському рівні мають повагу і авторитет не менші, аніж «зірки» світового футболу.
Юрій Няйко — «Карась» для Кобеляк — був саме такою «зірочкою». Коли він почав грати у футбол, достеменно не пам’ятає ніхто. Говорять, що одразу після того, як навчився ходити. І грав у свою улюблену гру і тоді, коли вже «розміняв» шостий десяток. Причому грав так, що бути з ним в одній команді вважалося за честь. А за майстерність, за непересічний футбольний інтелект, Няйка поважали не лише гравці команд, за які він виступав, а й суперники. І ніхто не сумнівався в тому, що Юрій і після війни продовжив би радувати земляків своєю майстерністю на футбольному полі. Але не судилося.
Піхотинець Юрій Няйко загинув 1 лютого під час виконання бойового завдання біля села Богданівка, що на так званому Бахмутському напрямку. До свого 51-го дня народження він не дожив якихось 12 днів.
Довідка
Юрій Миколайович народився 13 лютого 1973 року в селі Комарівка Чернівецької області. У 1978-му родина Няйків переїхала в село Підгора Кобеляцького району.
Наш земляк закінчив Кобеляцьку загальноосвітню школу №2 та місцеве профтехучилище за спеціальністю тракторист-машиніст. Юрій Няйко працював у колгоспі «Прапор», потім на оптовій базі «Два куми».
Із підліткового віку Юрій на прізвисько Карась грав у футбол. Він виступав за команди «Кірове», «Колос», «Прапор», Маленькі Сови-2», «Друзі» та інші. Юрія Няйка знають як талановитого футболіста далеко за межами Кобеляччини. За ігрову практику наш земляк виборов багато спортивних нагород, однією з яких був «Шкіряний м’яч», котру Юрій отримав на Всеукраїнських змаганнях з футболу.
Юрія Няйка мобілізували на початку серпня минулого року. Захисник проходив службу в 1-му піхотному відділенні 2-го піхотного взводу 2-ої піхотної роти. Мав звання солдат.
Прощання з героєм
11 лютого в Підгорі та Кобеляках відбулося урочисте прощання із полеглим воїном. У церемонії взяли участь близько п’ятисот чоловік. Приїхали провести Юрія в останню путь жителі не лише Кобеляцької громади. Були на похороні люди з Біликів, Чорбівки, Червоних Квітів, Коваленківки, Лебединого, ще десятків населених пунктів.
Від дому в селі Підгора, де жив Няйко, траурна процесія вирушила до кобеляцького міського цвинтаря. Людей прийшло стільки, що церемоніальний майданчик на кладовищі був заповнений вщерть. А хтось із друзів поклав на труну футбольний м’яч, як знак шани і пам’яті про одного із найкращих футболістів у сучасній історії Кобеляк.
Під час церемонії виступили керівник 3-го відділення ТЦК Віталій Кгаєвський, виконуючий обов’язки кобеляцького міського голови Василь Фещенко, вчителька Валентина Маляренко.
Усі вони згадували Юрія не лише, як прекрасного футболіста, а і як добру, чуйну і життєрадісну людину та безстрашного воїна.
Віталій Кгаєвський нагадав, що Юрій Няйко прийшов записуватися добровольцем ще в перший день російсько-української війни.
Василь Фещенко згадував у своєму виступі, що Юрій, навіть будучи молодшим, навчав старших азів гри у футбол.
А Валентина Маляренко зазначила:
— Юра був дуже добросовісним. І — безстрашним. Він отримав повістку і пішов виконувати свій обов’язок. Не ховався, не придурювався хворим, не тікав за кордон. Він пішов воювати за всіх нас.
По закінченню траурного мітингу Віталій Кгаєвський передав брату загиблого Анатолію прапор від імені Президента України.
