— Я часто їжджу по селах, хуторах, спілкуюсь з бабусями і недорого купую старі речі, які, на жаль, потомки не цінують, – розповідає пан Григорій. – Дуже рідкісні й цікаві речі залишаю собі, інші – продаю. Мрію колись відкрити приватний музей. А поки кожні вихідні створюю маленький музей на Андріївському узвозі.
Серед експонатів імпровізованого музею – різні предмети українського національного побуту: постоли, сільські ікони, рушники, прядки. Також є не лише українські ліхтарі, а й інших європейських країн. Наприклад, вагонний ретро-ліхтар (1949-1950 року випуску) можна й сьогодні повісити на дачі, він гарно освітлюватиме за допомоги свічок. Різні фотоапарати, найстаріший з них – «Фотокор» (30-ті рр. ХХ ст.), виготовлений вихованцями Антона Семеновича Макаренка. Також знайдуться тут козацькі й чумацькі жорна, водяні млини ручної роботи, гребінці для чорниці, бодня для зерна, перша радянська ЕВМ «Фелікс», старезні праски, в які можна й сьогодні за бажання закинути жар й користуватись, самовари. Є в цікавій колекції й речі радянського періоду української історії. Пан Григорій показує човни-довбні, які й досі на плаву:
— Одна московська кіностудія брала в мене такий човен напрокат для зйомок у серіалі, – розповідає Григорій Пилипович.
Купують такий національно-екзотичний товар переважно заможні українці, навіть політична еліта. Багато речей поїхали за кордон: до Канади, Франції, Великобританії тощо.
