Одна із читачок запропонувала нагадати на сторінках газети про історію кобеляцьких міських парків. І, як виявилося вже із перших хвилин збору інформації, тема таки може бути цікавою.
Кобелячанка, яка зателефонувала до редакції і «підкинула» тему, висловила таке побажання:
— Не знаю, як кому, а мені історія містечка і всієї громади завжди була цікавою. Причому, історія у всіх без виключення аспектах. От, приміром, візьмемо кобеляцькі парки. Той, що в центрі, так званий Центральний, зробили недавно, у період, коли міським головою був Олександр Копелець. Але є й інші. Коли і хто їх заклав? А коли розкішну липову та каштанову алею по вулиці Шевченка посадили? От мені майже п’ятдесят, а я вже цього не пам’ятаю. А може й не знаю. А з цього ж, із цих деталей, і складається вся велика історія маленького містечка і всієї громади. Напишіть про парки, якщо зможете.
До кого в Кобеляках потрібно звертатися, щоб дізнатися про події та об’єкти минулого століття? Одразу на думку спадає прізвище Попруга.
Кобеляцький краєзнавець Юрій Попруга, до якого автор цих рядків звернувся за консультацією, вчергове не підвів. Хоча, одразу наголосив:
— Взагалі, темою історії створення міських парків я спеціально не займався. Але дещо знаю.
Отже, згідно з інформацією, якою поділився Юрій Попруга, найстаршим міським парком є той, що названий на честь Богдана Хмельницького.
Його історія почалася ще в часи, коли вся Україна і Кобеляки зокрема були частиною величезної російської імперії. Люди, яким зараз близько п’ятдесяти років, ще пам’ятають помпезну литу огорожу із чавуну. Її розібрали і розікрали вже в 90‑х роках.
Попруга згадує:
— Ну це те, що «тримається» в пам’яті. Ще Матвій Бобошко в своєму щоденнику, який вів на початку 20 століття, писав, що то був міський садок. Там була літня сцена, на якій показували театральні вистави. Згодом там був літній кінотеатр. Десь якраз на місці, де зараз майданчик для гри в міні-футбол розташований. Обгороджена вся територія міського саду-парку була металевим кованим парканом. Можливо, його виготовляли в ковальській майстерні Струця.
На місці парку Перемоги росли кавуни і сідав німецький літак
Попруга продовжив:
— Парк Перемоги, там, де церква, посаджений вже за радянських часів. Одразу після війни в часи Сталіна його створили. А приблизно на тому місці під час Другої світової війни сідав німецький літак. У всякому разі, кобеляцькі старожили мені таку історію розповідали.
Є ще одна цікава історія про ту місцину. Її мені розповів уже покійний наш знаменитий хірург Олег Данилець. За його словами, до парку там був баштан. Тобто десь вісімдесят років тому в центрі сучасних Кобеляк ще росли кавуни і дині. І він та інші хлопчаки крали ті кавуни. Збиралися гуртом, і сторож просто не знав, за ким гнатися.
Каштанову алею по Шевченка посадили при Воловичці
Щодо насаджень по вулиці Шевченка, яка є дійсно красивою, Віктор Попруга говорить:
— Каштанову і напевне й липову алеї садили при Воловичці. Людмила Воловик була першим секретарем Кобеляцького райкому Компартії. Це була її ідея, яку втілили в життя в 60‑х роках. Є цікава історія про цю жінку-керівника. Вона дуже любила порядок і чистоту. А, як відомо, асфальтових доріг у Кобеляцькому районі в ті часи ще не було. Про якийсь асфальт чи хоча б тверде покриття в селах і мови немає. І от головам колгоспів, які приїжджали на наради в райком, доводилося брати із собою запасне чисте взуття. Незабруднених чобіт у селах навесні чи восени просто не могло бути. І от сідали в машини в одному взутті, а в кабінет до секретаря райкому заходили уже в іншому. Ну от ця вольова жінка й привчала кобелячан до чистоти й естетики, і взуття примушували чисте носити, і красиві алеї «започатковувала».
Щодо історії колишнього парку Піонерський, який зараз має назву Центральний, то Віктор Попруга визнав, що не має з цього приводу ніякої інформації.
А ми ж сподіваємося, що знайдуться ще в місті й громаді люди, які поділяться з іншими спогадами і документальними свідченнями про історію кобеляцьких парків. Дзвоніть, пишіть, заходьте. А ми опублікуємо.
