До вашої уваги роздуми пенсіонера, який, не дивлячись на всі потуги і намагання української влади, таки дожив до весни. Отже, про що думає навесні Грицько Мотрин.
Весна, як завжди, принесла із собою не лише теплі та погожі дні. До позитиву додалася й ціла купа проблем, тривог, невиправданих надій і сподівань. І справа тут не лише в сильних заморозках, які добряче дошкулили городниками і садівникам. Окрім природних проблем, достатньо й соціальних.
Та що там говорити, створюється враження, що природа таки більше любить українців, аніж вибрана ними влада.
От, скажімо, і цією зимою погода була милостивою до нас. Не надто українців морозило та снігом засипало. А весняне тепло прийшло напрочуд рано, цим самим допомігши зекономити на оплаті дорогоцінного газу. Тому й вижили.
І цим самим виживанням поставили вітчизняну владу в досить незручне становище. Вони ж наобіцяли нам, пенсіонерам, таку-сяку підтримку, а тепер потрібно обіцянки виконувати. Можливо, чиновники сподівалися, що не виживуть пенсіонери, замерзнуть від холоду, а з цим і виконувати нічого не доведеться. А вони ж, гади-пенсіонери, як колорадські жуки, вижили і на щось сподіваються.
От обіцяли нам із весни індексацію пенсій. Спочатку говорили про 20 відсотків, потім — на тринадцять, Зрештою, порахувавши тих, хто вижив, зупинилися на восьми відсотках.
Та ще й оголосили, що й така індексація — це дуже добре. За їх словами, інфляція в Україні лише якихось п’ять відсотків у рік становить.
Окрім того, із осені видали кожному пенсіонеру по п’ять лампочок. Безкоштовно. Це, напевне, по одній лампочці за відсоток інфляції. Ну й, відповідно, знизили відсоток індексації — із 13 до 8.
А ще кожному ветерану, який протягом десятиліть для цієї влади своїм горбом блага створював, пообіцяли аж по сто гривень до пенсії «докинути». Це, виходить, по три гривні на день. За ці три гривні якраз можна купити одного поганенького пряника.
Так що українські урядовці з чистою совістю можуть тепер говорити, що не лише із «батогом» до народу йдуть, а й із трьохгривенним «пряником».
Дивишся на всі оці реалії й виникає відчуття, що українські можновладці живуть у якомусь паралельному з нашим світі. У них, напевне, як у брєжнєвські часи, є свої спецмагазини із товарами високої якості та низької ціни.
Можливо, у тих спецмагазинах інфляція дійсно 5 відсотків у рік. І керівникам Пенсійного фонду із їх стотисячними зарплатами на життя вистачає.
Думаю, вони й звичайними банкоматами не користуються. Інакше б знали, що банкомати вже давно купюри по п’ять чи десять гривень не видають. Уже й «сотню» не завжди отримаєш. І оту «добавку» до пенсії ще й спробуй із банкомату «витягти».
А оті «двохсотки» чи «п’ятисотки» так пахнуть свіжою фарбою, що аж у голові паморочиться. Але все одно розумієш, що свіжонадрукована купюри аж ніяк не підтверджують сказаного про інфляцію в 5 відсотків.
У результаті, за оту «свіженьку» двохсотгривневу купюру курці можуть придбати собі пачку цигарок, а ті, хто не палить, — кілограм редиски чи полуниці.
Про ліки я вже мовчу. Вони, медикаменти, напевне виробляються на якихось космічних орбітальних станціях. Інакше важко пояснити дійсно «космічні» ціни на них.
Тому наш народ з усіх останніх сил намагається якомога швидше всього на городах насадити, щоб потім усе оте встигнути законсервувати. Бо як не зробиш це дуже оперативно, то піднімуть ціни на газ та електрику до такого рівня, що й приготувати консервацію на зиму буде непосильно.
Можна, звичайно на багаттях їжу варити і банки для стерилізації гріти. Але ж тоді прийде пожежний інспектор і складе протокола та випише штраф за порушення правил пожежної безпеки.
Отак і живемо. У нашої влади пряник трьохгривенний, зате батіг замашний, десь так на мільйон із гаком «потягне».
Ну та нам уже не звикати. Як кажуть, «Не дочекаються».
