Розпочинався захід, як завжди. Дітвора говорили теплі слова Миколі Андрійовичу, от тільки нині його не було в залі, він посміхався лише з портрету, увінчаного квітами пам’яті.
З іншого боку сцени був встановлений проектор, який постійно супроводжував годину спогадів ілюстраціями з минулого. Ось Микола Касьян рятує комусь життя. На наступному кадрі, під рядки з його віршів, простягаються щедрі землі Кобеляччини. Вже через мить до нього тулиться вдячна дітвора…
Проводиться збір підписів про бажання колективу БДЮТ назвати заклад в честь видатного земляка. Гуртківці вручили представникам влади, яких запросили до слова, збірку дитячих віршів про Миколу Андрійовича.
— Ми мали сьогодні вітати академіка, народного лікаря СРСР, заслуженого лікаря Миколу Касьяна, але проводимо день пам’яті, — промовив головний лікар Кобеляцької ЦРЛ Іван Супруненко. — Так трапилося, що його біологічний годинник відпрацював свій ресурс і зупинився. Але він лишився серед нас — ми його шануємо і любимо. Потрібно зробити все, щоб пам’ять про Миколу Андрійовича завжди залишалася в наших душах.
Ведуча запросила на сцену до слова друзів лікаря.
— Таких людей, як Микола Касьян потрібно прославляти не лише за життя, а й посмертно, — наголосив Семен Антонець. — Пам’ятник потрібно спорудити із справжніх матеріалів, а не якихось замінників. Щоб він стояв століттями. Ця людина переймалася добробутом та здоров’ям інших. Тож не будемо сьогодні сумними. З Днем народження!
— Моя доля з Миколою Андрійовичем переплетена через чверть віку, — відзначив Микола Бутко з Чернігівщини. — Двадцять вісім років тому я мав би стати інвалідом. Важко сказати, що було б далі, але мене підняв, зцілив Микола Касьян. Цього дня народилася легендарна постать, тому 10 квітня ніколи не зітреться з моєї пам’яті. Для полтавської землі він завоював славу своїм життям на віки. Я можу запевнити, що багато чернігівців свято говорять про Кобеляки, тому що цю назву ототожнюють з Касьяном.
— Ми ще до кінця не усвідомили велич втрати, коли пішов з життя Микола Андрійович, — додав Анатолій Таранушич. — З іншого боку планети про Кобеляки знали лише тому, що тут жив і працював Микола Касьян. Я згадую 1985 рік, коли до лікаря привезли солдата з Афганістану, який підірвався на міні. З Москви побратими доставили його в Кобеляки. Це було серед ночі, занесли, здавалося, безнадійного хлопця. Микола Андрійович постукав і сказав: «Піднімайся». Коли солдат мовив, що не може, бо через тяжкі травми не піднімався з ліжка вже півроку, почув у відповідь: «Синок, треба, підіймайся». Солдат зміг пройти два чи три кроки. У нього з’явилася надія, що він одужає. Потім він приїхав через дав місяці, ще через рік. І все-таки почав ходити, дякуючи Миколі Касьяну. На жаль, зі смертю Миколи Андрійовича померла надія в багатьох хворих, адже такого природного таланту, як у нього ще довго не буде ні в кого. Звичайно, життя продовжується, і в надійні руки лікар передав свої навики — сину Яну. Я вдячний тим, хто готував цю поминальну годину, за те, що мене вписали в когорту друзів, як було сказано. Для мене це велика честь.
Далі безліч теплих слів було сказано про дружину Миколи Касьяна — Андріану. Також гуртківці БДЮТ привітали Яна Касьяна з днем народження. Лунали пісні, читали вірші легендарного лікаря і поета, а наостанок діти пригостили глядачів короваєм.
Внук Касьяна — Андрійко пообіцяв зі сцени, що світ ще дізнається «про лікаря Андрія Касьяна». Тож будемо з нетерпінням чекати, доки він виросте.
