18 серпня кілька десятків кобелячан та гостей міста зібралися на пляжу Дитячий, щоб вчергове відзначити унікальне суто кобеляцьке свято.
Житель Кобеляк, один із організаторів традиційного заходу, Леонід Митько пояснив:
— На жаль, свої корективи внесла війна. Нам дуже не хотілося переривати традицію відзначення Дня млина. І ми знову зібралися на березі Ворскли. Але порадившись із керівництвом міста та й дослухавшись до власного сумління і здорового глузду, вирішили цього разу не влаштовувати масового дійства. Війна ж в Україні, хлопці гинуть, і надто веселитися не доводиться.
Того дня на березі зібралися близько тридцяти чоловік. У основному це були люди глибоко пенсійного віку, ті, хто ще пам’ятає і бачив на власні очі, як працюють млини на Ворсклі.
Нагадаємо, що фактично останній міст, що був розташований у місцевості, котра зараз має назву Рибалки, розібрали в 1967 році. У всякому разі, про це говорили на зібранні.
Виникла навіть невеличка дискусія між Борисом Попругою та Володимиром Касьяненком з приводу подальшої долі того млина. Володимир Олександрович висловив припущення, що споруду в розібраному вигляді перевезли і встановили в історико-краєзнавчому комплексі, що в селі Пирогове під Києвом.
Але Борис Попруга озвучив більш прозаїчну версію:
— Та на дрова він пішов, той млин. Знаю, що були плани десь у восьмидесятих роках зібрати млин по вузлах і встановити десь у районі «Сільгосптехніки». Але в життя їх не втілили.
Борис Савелійович, як один із ти людей, котрі організували перше дійство під назвою «День млина», виступив із вітальною промовою. Він висловив сподівання, що традиція відзначати унікальне кобеляцьке свято стане своєрідним зв’язком між поколіннями. А молодь, завдяки спогадам старожилів, була широкою і повноводною річкою і буде берегти довкілля.
Перед початком святкового застілля Володимир Качур виконав Гімн України. А під час заходу присутніх розважали Віктор Фесюра, Тетяна Кучерявенко, Андрій Уткін.
У один із моментів корінний кобелячанин, а нині житель Нових Санжар Валерій Попов, прочитав вірш, який уже став одним із символів Дня млина:
Як швидко плине в Ворсклі вода,
Так промайнули наші літа.
І вже давно забуті вживані слова:
Гребля. Стовпчик. Спуск. Бурун.
Паля. Скриня. Стремена.
Схиляю голову, я знов прийшов до тебе,
В минулих спогадах немов в воді зрина.
Я бачу Ворсклу, бачу синє небо,
Палі і верби, залишки млина.
Де я колись хлоп’ям невмілим
Руками по воді бив в буруні,
Де в перший раз в садки пішов на діло
І на млині уперше закурив.
Млин буде жити, буде жити місто,
І тільки думать хочеться й мовчать.
І чорні палі, спогад про дитинство
Як пам’ятки над Ворсклою стоять.
Дуже багато присутніх згадували про найкращі часи кобеляцького футболу, коли одразу кілька місцевих команд «гриміли» на всю Полтавську область і навіть успішно брали участь у Всеукраїнських змаганнях. Говорили про тодішнього незмінного капітана футбольної команди Миколу Луценка, про Леоніда Гуткіна та Костянтина Мальцева, які вважаються одними з кращих, якщо не кращими кобеляцькими футболістами усіх часів.
Ну й смакували смачним кулішем приготування Валентини та Володимира Гречаних.
