Бойовий медик перебуває поряд з лінією фронту практично із початку війни. Немає напрямку бойових дій, де б не побувала Ірина Бабич. Зараз вона приїхала в рідні Кобеляки і відпочиває від війни, працюючи в інфекційному відділенні міської лікарні.
Одразу кількох наших земляків, вихідців із Кобеляцької громади, Президент Зеленський відзначив державними нагородами напередодні Дня Незалежності.
Про нагороду 24‑річного хлопця із Ревущиного ми повідомляємо в іншому матеріалі номера.
Нижче ж, коротенька розповідь про медсестру Ірину Бабич.
«Усіх своїх поранених я довезла живими»
Ірина Бабич воює вже більше двох років. Щоправда, автомат чи іншу зброю в руки не бере. Її завдання на війні — порятунок поранених.
Іра говорить:
— Я працюю в евакуаційні бригаді. Нам передають поранених хлопців із «нуля». Хоча, досить часто ми працюємо в умовах, які ніяк не відрізняються від тих, що в зоні безпосереднього бойового зіткнення. Побувала вже скрізь — від Харківщини до Серебрянського лісу. Бачила всі можливі поранення і травми. Про те, що мене нагородили медаллю «За врятоване життя», дізналася із Фейсбуку. Я нагороду ще не отримувала. Просто подивилася в Інтернеті, як вона виглядає.
За словами Ірини, головною своєю нагородою і, водночас, заслугою вона вважає врятовані життя поранених чи травмованих українських бійців.
Каже:
— Я вивезла вже більше тисячі хлопців. Знаю точно, довезла живими всіх, у нашому «еваку» не помер ніхто. Хоча вивозили хлопців із усіма можливими на війні пораненнями.
«Колесо історії крутиться швидше, коли воно змащене кров’ю»
Коли почалася війна, не було сумнівів у тому, що Ірина Бабич піде на неї добровольцем.
Таких, як вона, називають пасіонаріями. А саме пасіонарії рухають колесо історії. У тому числі, і зі зброєю в руках.
Хоча сама Ірина говорить, що сама б ніколи не повірила в те, що буде повномасштабна російсько-українська війна.
Вона згадує:
— Колись дуже давно, на київському Майдані під час Революції Гідності, уже після втечі Януковича, ми сиділи з групою однодумців у наметі. І серед нас був один чеченець. Я тоді радісно-схвильовано говорила про Перемогу, про нове життя. Дуже шкодувала за загиблими на Майдані хлопцями. А він, той чеченець, сказав:
— Іра, це тільки початок. Росія вас не відпустить.
Я ще тоді обурилася. Мовляв, що ти мелеш своїм язиком. А він відповів мені дуже красивою і дуже страшною фразою. Не знаю, чи він сам її сформулював, чи десь вичитав. Але фраза страшна і велична. А звучить вона так: «Колесо історії крутиться швидше, коли воно змащене кров’ю». От зараз в Україні колесо історії крутиться із надзвичайною швидкістю. Інколи відходять у засвіти по кілька поколінь, а в державі, в світі нічого не змінюється. У нас все змінюється із цифровою швидкістю. Змінюється наша держава, формується нація, змінюються наші діти. Колись про всі ці надзвичайні події напишуть цілі монографії, про це читатимуть в підручниках історії наші нащадки. А ми зараз це колесо крутимо власними руками і змащуємо власною кров’ю. Хотілося б, щоб було без цього. Але, напевне, по-іншому не буває.
Оригінальний відпочинок від війни
Зараз Ірина Бабич перебуває в рідних для неї Кобеляках. У неї невеличкий період відпочинку від війни.
Каже:
— Вже відчувала, що «накриває». Весь організм і психіка потребували зміни обстановки. Відпочиваю, відволікаюсь від війни, працюючи медсестрою в інфекційному відділенні кобеляцької лікарні рідного міста.
Ірина безмежно дивується безпечності і легковажності земляків. Говорить:
— Бачу, як багато людей живуть, ніби війни немає. Вони ні до чого не готові. А я й тут постійно ношу із собою сумку із необхідними для надання першої допомого матеріалами.
«Відпочиватиме» Ірина Бабич до вересня. А потім — знову на війну. Знову рятувати чиїсь життя.
