На цих землях жителі Кобеляцької громади будуть випасати худобу та заготовляти для неї сіно.
Тисяча гектарів землі під сінокоси і пасовища — це добре. Щоправда, важко утриматися від сумного риторичного питання: «А кого випасати будуть?».
Поділюся «свіжим» спостереженням, датованим 20 жовтня. Маленьке село Колісниківка. Луки. День. На луках пасуться один бичок, дві корови і чотири кози. Уся ця худоба належить одній родині. Її власниця прокоментувала:
— У наступному році в селі, напевне, лише ми корів триматимемо. А в семидесятих роках тільки домашніх корів у селі були три сотні.
Але це так, констатація факту, для невеселих роздумів.
Будемо сподіватися, що тенденція зміниться і худоби в селах люди триматимуть більше.
Тим більше, що навіть сьогоднішня ситуація із відсутністю корів не є підставою для того, щоб розорати луки і пасовища, як це відбувалося протягом останніх років. А для того, щоб луки, як невід’ємна частина місцевого біоценозу, збереглися, потрібно узаконити їх існування.
Саме цим під час чергової сесії Кобеляцької міської ради і займалися місцеві депутати. Вони мали проголосувати за те, щоб надати статус громадських пасовищ майже семидесяти гектарам землі на території сучасного Підгорянського старостату. Земельні ділянки під пасовища знаходяться в межах і поряд із селами Лебедине, Перегонівка і Гарбузівка.
Питання на сесію винесли, але голосування по ньому відклали. Справа в тому, що під час підготовки матеріалів, що мали бути винесені на сесію, стало відомо, що в межах майбутнього громадського пасовища вже розташований пай, який знаходиться у приватній власності. Тому питання було відкладене на довивчення.
Як повідомили редакцію в земельному відділі Кобеляцької міської ради, у разі, якщо на наступній сесії депутати таки проголосують за виділення землі під громадські пасовища в Підгорянському старостаті, у громаді буде вже майже тисяча гектарів землі, зарезервованих під пасовища і сінокоси.
Як відомо, на таких землях, що перебувають у власності громади, можуть випасати худобу і заготовляти сіно місцеві жителі. Як правило, плата за користування громадськими пасовищами не береться. Розорювати такі землі не можна.
