У ході позачергової сесії Кобеляцької міської ради депутати одноголосно підтримали ініціативу щодо облаштування та встановлення меж територій природно-заповідного фонду та інших природоохоронних зон на території Кобеляцької громади за кошти Полтавського обласного бюджету. Мова йде про виготовлення документації на заповідне урочище місцевого значення «Шкурине» та заказник гідрологічного місцевого значення «Ситникове».
Потрібно уточнити, що встановлення меж у «Шкуриному» (розташований між Проскурами, Василівкою і Деменками) та «Ситниковому» (поряд з Іванівкою) є лише першим кроком в процесі наведення порядку на землях, які мають статус природно-заповідного фонду. Мова йде передусім про те, що вберегти заповідні ліси, луки, заплави річок від варварського і безконтрольного розорювання.
Нагадаємо, що в Кобеляцькій громаді станом на 2024-й рік налічується 18 об’єктів, які мають вищезгаданий статус. У основному «на слуху» в звичайних громадян виключно регіональний ландшафтний парк «Нижньоворсклянський». Це й не дивно, зважаючи на величезну площу цього об’єкту.
«Нижньоворсклянський» займає 23 тисячі 200 гектарів.
У той же час, особливий статус, окрім «Нижньоворсклянського», «Шкуриного» та «Ситникового», мають ще шість об’єктів.
Це — заказник «Жукове» (Сухиніка), «Перегонівський» (Перегонівка), «Шарівка» (між Кунівкою і Кобеляками), «Ревущине» (Ревущине), «Драбинівка» (між Золотарівкою і Бутенками), «Глинський» (Красне). Загальна площа природно-заповідного фону в Кобеляцькій громаді — 25 тисяч 216,8 гектара.
Об’єкти то ці в Кобеляцькій громаді є. А от їх межі й до цього часу в законному порядку не встановлені. Тобто там немає ні межових знаків, ні всіх передбачених законодавством документів.
У результаті, протягом десятиліть землі природно-заповідного фонду масово розорювалися. Більше того чиновники примудрялися навіть переводити заповідні луки в ріллю і віддавати в приватну власність.
А коли прокуратура зверталася до суду із вимогою притягти тих, хто оре в заповідниках, до відповідальності, то більшість справ просто «розвалювалися». Усе через відсутність встановлених меж. І це проблема не лише Кобеляцької громади, а всієї України.
За даними 2017 року, в Україні розорано 53.6% земель. Це найвищий показник у Європі, і він у перспективі може призвести до виснаження наших ґрунтів і перетворення їх на пустелю. Мало того, землі Природно-заповідного фонду продовжують розорюватися, а держава виставляє їх на продаж.
6% території України — це землі Природно-заповідного фонду (далі ПЗФ). Це удвічі більше, ніж за радянських часів, але все ще менше, ніж у країнах Європи, де середня кількість таких земель — 21%. Але навіть цю невелику частку наших земель ПЗФ активно розорюють для сільського господарства. Часто це відбувається незаконно.
Природно-заповідний фонд — це не суцільні заповідники, як багато хто вважає. Об’єкти ПЗФ мають різний статус, який визначає, чи можуть люди там щось вирощувати, виробляти чи приймати туристів.
Наприклад, у Природному заповіднику заборонена будь-яка господарська або інша діяльність, зокрема сільське господарство, рубка дерев, рибальство, випасання худоби, туризм та багато чого іншого. Водночас території Регіональних ландшафтних парків або Національних природних парків можуть включати в себе господарські зони, відповідно до зонування. У такому випадку господарська діяльність дозволяється за умови використання екологічних, менш виснажливих методів, проте на практиці цим мало хто переймається. У будь-якому разі, розорювання природоохоронних територій знищує сенс їхнього існування.
Оранки в ПЗФ можна поділити на умовно законні — це оранки в господарських зонах або такі, що вже існували на момент створення, і незаконні — це, зокрема, самовільні оранки чи розорення землі, отриманої з порушенням закону.
Землі заповідного фонду — ласий шматок, адже в Україні не так багато вільної землі, а от авантюристів, що сподіваються непомітно розорати землю, посадити і зібрати врожай, вистачає. Часто це відбувається з дозволу або мовчазної згоди представників місцевої влади або в надії, що ніхто й не помітить.
Окрім самовільно розораних земель, існує й інша проблема. Держгеокадастр здебільшого не визнавав межі обʼєктів Природно-заповідного фонду, вимагаючи для кожного обʼєкта розробити проєкт землеустрою і винести межі обʼєктів у натуру, тобто відокремити їх від решти території кілочками, як це зазвичай роблять сусіди, оформлюючи свою власність. Хоча насправді це не потрібно, адже охоронний статус присвоюється вже наявним ділянкам, а межі обʼєкта ПЗФ встановлені Положенням про створення.
Проблема знову зводиться до Держгеокадастру.
Стаття 252 ККУ передбачає кримінальну відповідальність за умисне розорювання природно-заповідного фонду. Проте коли поліції або прокуратурі потрібно отримати підтвердження, що порушення відбулося саме на території обʼєкта ПЗФ, звертаються до Держгеокадастру як контролюючого органу. А він порушень не виявляє, адже, як ми вже писали вище, не визнає меж обʼєктів ПЗФ без проєктів землеустрою. Немає меж — немає складу злочину.
Гроші на межі дала область
І от лише зараз у органів місцевого самоврядування «дійшли руки» і з’явилися гроші на те, щоб встановити межі місцевих заповідників і заказників.
Як стало відомо редакції, кошти на виконання робіт по встановленню меж у «Шкуриному» і «Ситниковому» були виділені з бюджету Полтавської обласної ради. До кінця поточного року роботи будуть виконані. А всі інші, точніше, сім заповідників у Кобеляцькій громаді, чекають, доки з’являться гроші.
Довідково
- Заповідне урочище «Шкурине» знаходиться в Кобеляцькій громаді між селами Деменки, Василівка, Проскури, справа автодороги Кобеляки — Кам’янське. Загальна площа — 200 гектарів. Статус надано Рішенням Полтавської обласної ради від 17.04.1994 року. Охороняється ділянка водно-болотних угідь на лівому березі заплави річки Ворскла. Місце гніздування та відпочинку під час міграцій навколоводних птахів. Трапляються лебеді, змієїд. В урочищі виявлено 4 види рідкісних рослин та 11 рідкісних видів тварин.
- Гідрологічний заказник «Ситникове», котрий розташований у Кобеляцькій ОТГ, поблизу села Іванівка. Його площа становить 300 гектарів. Створений у 1982 році з метою збереження та охорони цінних водно-болотних угідь. Територія заказника охоплює заболочену заплаву лівого берега річки Ворскла. Тут розташовано кілька невеликих озер-стариць: Ситникове, Млинкове та Обрізне. Озера-стариці мають різні розміри та глибину. Найбільше з них, Ситникове, займало площу близько 50 гектарів та мало максимальну глибину понад 3 метри. Заказник є домівкою для різноманітної флори та фауни. Рослинний світ представлений водно-болотними, луговими та лісовими видами. У прибережних зонах озер ростуть очерет звичайний, рогіз широколистий та осока гостра. На лугах поширені костриця лучна, тимофіївка лучна та конюшина повзуча.
