Днями Кобеляки отримали черговий символічний привіт із минулого. І водночас попередження для майбутнього.
У одній із статей цього номера ми розповідаємо про те, що екологи через суд оштрафували кобеляцьке комунальне підприємство «Водоканал Плюс» на майже півмільйона гривень.
Цей півмільйонний штраф є черговим «привітом» із минулого. Адже штраф був накладений за порушення українського законодавства щодо охорони навколишнього середовища.
Якщо зовсім просто, то «Водоканал Плюс» оштрафували за вивезення сміття на несанкціоноване звалище в ліс, що поряд із Кобеляками.
Ну, що тут сказати? Все було сказано і описано автором цієї статті ще чотири роки тому, коли міський голова та вірні йому депутати вирішили «зварити юшку» із дуже дешевої «рибки».
Ніхто тоді чотири роки тому не захотів напружуватися і вивчати законодавство, розробляти проекти, купувати дорогу техніку для вивезення відходів, заключати легальні договори з підприємствами по утилізації сміття. Вирішили все по-простому і дешево. Взяли і створили звалище прямо посеред лісу.
Бо дешево. Бо потрібно ж десь відходи подіти. І майже всі були веселі і щасливі. Хіба що кілька «міських дурників», включно із автором цієї статті, спробували поборотися і попротестувати.
Але в Кобеляках, як зрештою і по всій Україні, не прийнято дослухатися до «ворогів народу».
А потім прийшла розплата. Вона, розплата, взагалі приходить неминуче. І місто, тобто кожен кобелячанин, заплатили вже не півмільйона, а кілька мільйонів за чиюсь дурість і свавілля.
Ну, зате ж парк зробив.... Таке доводилося чути неодноразово.
Зробив. Знову, було дешево і просто. Зате видно всім. А те, що потім оті всі заплатили мільйони,отримавши парк за пару сотень тисяч, так того ж не видно.
Спеціально не згадую прізвища головного «героя» цієї статті, який у свій час накерував, а результатом стали кримінальні справи щодо його підлеглих і мільйонні збитки для бюджету.
Але хочу нагадати нинішнім депутатам про ту історію. Вони ж, можливо, ще й не знають, що місто втратило чергові півмільйона.
Але ж ми то знаємо, що частина людей, які й зараз мають депутатські мандати і приймають рішення, були народними обранцями і тоді, в «часи Санича».
І тоді вони промовчали і проголосували.
Не буду їм цим занадто дорікати. Усі ж ми люди, всі ми маємо слабкості та ще й маємо здатність помилятися.
Але нагадати потрібно. Адже цей «привіт із минулого» може стати не останнім. Якщо про нього забути і не зробити висновків.
Якщо знову віддати комусь монопольне право на прийняття рішень, якщо знову повірити, що із дешевої риби можна зварити класну юшку.
