Не планував писати статтю щодо результатів виборів президента США. І до цього часу думаю, що прізвище нового керівника іншої держави світу, нехай і однієї з наймогутніших, не має вирішального значення в моїй долі, як і в долі більшості українців.
Але на вулицях і на кухнях уже неодноразово доводилося чути запитання:
– А що ти думаєш про Трампа?
Інколи навіть виникало відчуття, що його чекають, як якогось Санта Клауса.
Та нічого я не думаю про Дональда Федоровича, бо я про нього майже нічого не знаю. Як і більшість українців не знають.
Достеменно нам відомо лише те, що він став 47 президентом США. А до цього був 45-м. Що він мільярдер і зріст у нього 190 сантиметрів. А ще він вчергове підтвердив аксіому про те, що «збитий льотчик» у політиці чи бізнесі — це той, хто сам здався.
А що ще ми про нього знаємо?
А, так-так, він же казав, що війну за добу зупинить. А ще нібито погрожував, що допомогу Україні не надаватиме.
Чого тільки на виборах не кажуть.
А якщо серйозно... Якщо серйозно, то звичайно, від рішень і дій президента США майбутнє України залежить в більшій мірі, аніж від дій чи бездіяльності президента Еритреї чи М’янми.
Але надто наївно думати, що він одним дзвінком чи порухом пальця може припинити російсько-українську війну. На жаль, так не буває.
Хоча, по-людськи можна зрозуміти, чому українці аж занадто переймаються особою президента іншої держави.
Надто хочеться людям, щоб нарешті закінчилася війна, котра триває вже більше тисячі днів. У котрій вже загинули десятки, якщо не сотні тисяч українців. Котра зруйнувала мільйони доль і завдала страждань десяткам мільйонів.
Надто хочеться забути про безкінечні повітряні тривоги та позбавитися підсвідомого очікування ще більшої трагедії.
Але сказавши «А», потрібно сказати і «Б». І якщо навіть уявити, що Дональд Федорович знає якесь магічне заклинання і 20 січня, зайнявши посаду, вже 21-го зупинить війну, то це, швидше за все, означатиме, що Україна на десятиліття, якщо не довше, має забути про кордони 1991-го року.
Чомусь, мені здається, що ті, хто вірить у магію Трампа, внутрішньо вже змирилися із тим, що втрачені території повернути не вдасться. Просто бояться це сказати вголос.
Що ж, можливо, все так і буде. До кінця січня 2025-го залишилося чекати якихось два місяці. І можливо, дійсно буде якесь перемир’я, якесь «заморожування».
Але це не означатиме, що війна закінчиться. Адже ні Україна, ні рашка в такому випадку не досягнуть заявлених цілей. І нам доведеться готуватися до нової війни.
...Хоча, в диво вірити й мені хочеться.
