Ця стаття не є рекламою банку. Це просто розповідь про одну, на жаль, типову і дуже сумну життєву ситуацію.
Цю історію автору розповіла Ніла Шпорт, яка в Кобеляках керує терцентром із надання соціальних послуг. Не важко здогадатися, що клієнтами терцентру є люди із складними долями. Досить часто їм, тим людям, відмовляють у допомозі навіть їх родичі. І тоді доводиться сподіватися виключно на допомогу соціальних служб.
Історія, розказана редакції, про наступне.
Жив був у Дніпрі чоловік. Звичайний пенсіонер 1960 року народження. Із етичних міркувань не будемо називати повністю його ініціалів. Мав свою квартиру.
Коли почалася війна, «люблячий» син вивіз батька жити в Дашківку в будинок, у якому колись проживав його товариш. А на той момент це вже була типова хата-пустка.
У силу віку та нажитих болячок, Олександр Васильович у Дашківці не надто розкошував. У основному йому допомагали сусіди, жителі села.
А в липні в пенсіонера стався інсульт. І його у безсвідомому стані привезли в Кобеляцьку лікарню. Медики чоловіка врятували. Але він через хворобу втратив здатність себе самостійно обслуговувати. І його тимчасово розмістили в паліативному відділенні.
Там зараз і живе дніпровський пенсіонер. Але він не може перебувати в хоспісі постійно. Тим більше, що навіть не є мешканцем Кобеляцької громади.
За словами Ніли Шпорт, співробітники терцентру звично взяли цього чоловіка під опіку. І вже навіть домоглися, що йому змінили третю групу інвалідності на першу. До речі, як розповіла Ніла Вікторівна, після початку війни суттєво покращилася взаємодія із МСЕК, органом, що встановлює групу інвалідності.
Є можливість і відправити Олександра Васильовича в спеціалізований будинок-інтернат. Але доводиться чекати, адже зараз подібні заклади в Україні переповнені через евакуацію людей, які в них перебували, із зони бойових дій.
Аж раптом виникла ще одна неочікувана проблема. Олександр Висильвич фактично втратив можливість отримувати пенсію. Ніла Шпорт пояснила:
— У Дніпрі чоловіку пенсію приносили працівники Укрпошти додому. У зв’язку із ситуацією, що виникла, ми спробували допомогти йому перейти на режим отримання пенсії на банківську карту. І тут нас чекав неприємний сюрприз. Банки відмовилися надавати цю послуги. Ходили ми в обидва державні банки, що працюють у Кобеляках. І в Ощад, і в Приват відмовили. Точніше, сказали, що потрібно, аби клієнт прибув у відділення. Але ж він втратив здатність рухатися. Розумова здатність після інсульту відновилася, а рухатися чоловік самостійно не може. Ми просили, аби приїхали в паліативне відділення і там усе оформили. Не хочуть. Кажуть, що це їм заборонено. Не знаю, як так. Раніше ж представники банків виїжджали до клієнтів додому, аби оформити картки.
У Приват-банку, куди ми звернулися за роз’ясненням, редакції також повторили, що оформити карту можна лише у відділенні. Нібито, із початком війни є такий внутрішньобанківський наказ. Щоправда, в разі, якщо чоловік раніше був клієнтом Привату, то можна перевипустити картку в режимі он-лайн, через додаток Приват-24.
Але і в такому разі інваліду хтось має допомогти фізично. Отже, ця людина матиме всі давні про його гроші і фактичний доступ до них. Якесь замкнуте коло виходить. І всередині цього кола безпомічна людина, якою, по теорії, має опікуватись держава. Нагадаємо, що і Приват, і Ощад є державними банками.
... Доки стаття готувалася до друку, надійшла інформація про майже хепі-енд у історії із пенсією інваліда. Погодились приїхати в лікарню і оформити пенсійну картку співробітники Полтава-банку.
Чудасія, та й годі. Державні структури відмовляють, а фактично допомагають структури приватні.
