Один мій знайомий чекав цього дня кілька місяців. Та що там місяців. Майже рік він чекав, коли настане 20 січня 2025 року. Чекав із того дня, коли стало відомо, що Дональд Трамп точно буде балотуватися на посаду президента США.
Чому мій знайомий із таким нетерпінням очікував інавгурації нового президента США?
Та все дуже просто і прозаїчно. У вже далекому 2022-му році в нього був квиток у Португалію. Чоловік мав вилетіти з Києва, приземлитися на одному із островів далекої країни і вже ніколи не повертатися на свою Батьківщину. Дата вильоту — 26 лютого 2024 року.
І ось тепер він сподівається на те, що таки вилетить в Португалію і далі все піде по визначеному заздалегідь сценарію.
Судячи з емоційних, в основному радісних, постів у соцмережах, мій знайомий не є якимось унікумом, котрий із нетерпінням очікував на той момент, коли Дональд Трамп стане повноцінним президентом Сполучених Штатів Америки. Зараз багато людей пишуть:
— Усе почалося!
— Настав перелом!
— Поїхали!
Та й задовго до інавгурації Дональда батьковича доводилося відповідати на запитання знайомих:
— А що ти думаєш про Трампа?
Відповідав завжди однаково:
— Та нічого я про нього не думаю. Я про нього не думаю взагалі.
Безумовно, нетерпіння, із яким частина земляків очікували початку президентства Трампа, можна пояснити. Вони щиро сподіваються, що Дональд батькович припинить війну між Україною та рашкою. Тим більше, що він обіцяв.
На початку виборчих перегонів Трамп говорив про один день, який йому потрібен для того, щоб завершити найкровопролитнішу війну 21 століття. Потім його радники почали згадувати про сто днів, півроку. А вже під час свого першого виступу в якості президента США Дональд Трамп про Україну не згадував взагалі.
І, чомусь мені здається, що в подальшому українська тема буде для американського президента все менш актуальною. У принципі, це зрозуміло. Був він кандидатом, то потрібно було про себе нагадувати. Говорять у світі про російсько-українську війну? Говорять. От і він повинен щось сказати.
Зараз Трамп уже президент. І зараз він думатиме і діятиме зовсім по іншому. Ну, скажімо, — про закриття кордону між США і Мексикою. От скажіть, вас цікавить ситуацію на кордоні між цими двома державами? Чомусь, я впевнений, що не цікавить. Так чого ж тоді ви думаєте, що президента далеких від нас США цікавлять ваші думи і переживання? Вам особисто він точно нічого не обіцяв і нічого не винен. Ви ж особисто не те що грошей на його виборчу кампанію не давали, а навіть не голосували за нього.
А взагалі, цікаво спостерігати за еволюцією політичних поглядів і уподобань частини земляків.
Спочатку в них месією і кумиром був Ющенко або Янукович, потім — Зеленський, зараз — Трамп. От, мовляв, посадять не престол Вітю, Вову чи Дональда — і тоді ми заживемо. Що й казати, теорія про якийсь міфічний народ, як основну рушійну силу якихось змін, розсипалася на порох. Ні фіга, як виявляється, той міфічний народ не вирішує. Тому що вирішувати просто не хоче.
А взагалі, я буду дуже радий, якщо мої роздуми і прогнози виявляться хибними. І Трамп комусь подзвонить, щось скаже і щось вирішить.
Починаємо рахувати і через сто днів повернемось до теми.
