Кобеляцький пенсіонер ділиться своєю думкою з приводу того, кому ж нині в Україні живеться легко і щасливо.
Старість, вона, як відомо, не радість. Обсідають болячки, стає менше фізичної сили, накопичується різного роду негатив. Навіть природа — і та не в радість.
У вас же, напевне, теж так буває, коли влітку з нетерпінням чекаєш зими, аби трішки відпочити від безпросвітної роботи, а настає зима — і швидко починаєш знемагати від нудьги та безнадії.
Воно то люди зараз пристосувалися і борються з нудьгою за допомогою крутих смартфонів, переходячи із сторінки на сторінку, із сайту на сайт. У тих смартфонах, знаючі люди кажуть, можна «зависнути» не те що на годину, а на все життя.
Але звичайним українським пенсіонерам ця біда не загрожує. У них просто немає грошей на покупку дорогого смартфона та на оплату інтернет-зв’язку.
Залишається лише перегляд «блакитного екрану», читай — телевізора. Але й там не все просто. Вмикаєш телевізор, а там що не фільм, то вбивство. То ненаситні бізнесмени-скоробагатьки когось «мочать», то безсовісні «менти» когось ліквідують. Таке враження складається, що в Україні, окрім депутатів, ментів, блогерів та мільйонерів, і людей-то інших не залишилося.
Нібито після розвалу колгоспів не залишилося у нас трактористів та доярок, одні лиш програмісти та інстаграмісти навколо нас. І вже не поспішає до нас весна на Зарічній вулиці, а Проня Прокопівна вийшла заміж за Штірліца і піша в глухе підпілля. А може, навпаки, змінила стать, зовнішність і тепер, як модне казна-що, чи то дядько, чи то тітка, розповідає іншим про свої методи «похудєнія».
Одні бідують, а інші жирують
Дивитися новини? Ну, це свідомий шлях до самогубства або смерті від інфаркту.
Тільки й сюжети про те, як наші доблесні воїни, не шкодуючи свого здоров’я і життя, боронять Вітчизну. А в цей час їх родичі та друзі збирають гроші, аби належним чином екіпірувати, полікувати і навіть нагодувати військового, яким, згідно із задумом, має повністю опікуватися держава.
І в тих же новинах ми бачимо сюжети, котрі не викликають ніяких інших емоцій, окрім суму та роздратування. Ледве не щодня нам показують, як правоохоронці вилучають у того чи іншого високо посадовця вже не сотні тисяч, а десятки мільйонів. І не простих гривень, а заморських доларів. Щоправда, моменти затримання і вилучення матеріальних цінностей нам показують, а розповісти про те, чим закінчився суд над тим чи іншим посадовцем і на які потреби держава спрямувала вилучені кошти, чомусь, «забувають». Схоже на якийсь безкінечний серіал.
Воно то можна подивитися телепередачу на зразок «Майстер-шеф» чи «Готуємо разом». Там такі вишукані страви готують, що і їх назву вимовити важко. Але хоч вбийте мене, не можу зрозуміти, для кого ті кулінарні шоу.
Такі, як я, старці-пенсіонери не можуть навіть продуктів купити, із яких показані нам страви готують. А ті, в кого грошей «кури не клюють», думаю, вже й забули, як це — вдома сніданки та обіди готувати. У наших скоробагатьків вистачає непокльованих курми та правоохоронцями грошей, щоб усю ту екзотичну їжу в ресторанах споживати.
Можна ще дивитися, як Дмитро Комаров по всьому світу мандрує. Але тут така ж ситуація, як і з кулінарними шоу. Нічого, окрім гніву та роздратування, ті сюжети не викликають. Адже одних українців просто з країни не випускають, а такі, як я, пенсіонери давно стали невиїзними. У нас просто грошей на подорожі немає.
От для мене, приміром, з’їздити в Полтаву в лікарню на прийом до кардіолога рівнозначно тому, як норвежцю поїхати на пару місяців у Таїланд. Співставне навантаження на сімейний бюджет. Можливо, норвежцю навіть легше. Можна б у Польщу мотнутися. Але ж туди на роботу беруть, а не на відпочинок. А який із простого українського пенса нині працівник? Та ніякий! Здоров’я і сили вже віддані.
Порадію хоча б за Васька
Уже й обіцянки не надто радують. Урядовці говорять, що з березня проіндексують пенсії і піднімуть їх на двадцять відсотків. Але щось мені не стає тепліше від чергової обіцянки.
Надто добре пам’ятаю, як кілька років тому теж щось схоже обіцяли. Натомість дали п’ять лампочок і підняли пенсію на 8 відсотків.
А в минулому році пенсіонери взагалі отримали лише «вовину тисячу».
Та й навіть, якщо індексацію пенсій таки проведуть, то на отриману добавку особливо не порозкошуєш. Думаю, що на той момент її вистачатиме хіба що на кілограм курячих лапок для мого кота Васька.
І, оскільки прийнято закінчувати розмову на якомусь позитиві, то згадаю про Васька. Він хоч і не мент, депутат чи блогер, а живеться йому таки непогано, навіть в умовах сьогоднішньої України.
І на стіл залізти він собі дозволяє, і мишей ганяє лише коли настрій має. Але свою курячу лапку справно отримує.
Ми ж таки не держава, ми до своїх ближніх з любов’ю, милосердно ставимося.
Так що гуляй Васько, доки на пенсію не вийшов!
