Стрічали боєм ворожі танки —
Біля Диканьки…
М. К. Пойдеменко,
«Біля Диканьки»
Шановний читачу! Ти, їдучи автотрасою Полтава — Гадяч на своєму легковику, не встигаєш намилуватися краєвидами, як на 28-му кілометрі гостинно тебе уже запрошує селище Диканька. 30 хвилин їзди на автомобілі, усього 28 км…
Але ці 28 км у грізному 1941 році німецько-фашистські загарбники на своїх броньованих потворах-танках не змогли подолати аж цілих 16 діб! Що ж перетнуло шлях завойовникам до оспіваної Олександром Пушкіним та Миколою Гоголем Диканьки восени 1941 року?
Золотий вересень 41-го на Україні виявився дуже тривожним. Останні дні стійко обороняється столиця Радянської України — місто Київ. Броньовані армади фашистської Німеччини, обійшовши Київ, розпочали запеклі бої на харківському напрямку.
Новосформована 38-а армія стримує натиск броньованих лавин із захоплених на початку вересня 1941 року дніпровських плацдармів, у складі якої веде кровопролитні бої 5-й кавалерійський корпус.
Проти броньованих лавин воює кіннота… Я не знаю, де та в яких академіях навчалися такі «горезвісні» воєначальники, але що це абсурд — очевидно.
Героїчно відбиває атаки танків і 14 кавалерійська дивізія генерал-майора
В. Д. Крючонкіна. Воїни Червоної армії, виявляючи безприкладний героїзм, ведуть запеклі кровопролитні бої. Під натиском переважаючих сил противника радянські війська 19 вересня були вимушені залишити Київ. Фашисти рвуться до Харкова, на Донбас. Ворога героїчно стримують війська 21-ої і 38-ої армій, 2-го та 5-го кавалерійських корпусів і не менше п’яти авіаційних дивізій.
Війська 38-ої армії під ударами ворога відходять до міста Полтави. Але сили були нерівними. Танкові угруповання Клейста та Гудеріана, що наступали з Кременчуцького напрямку та з північного заходу через місто Ромни, 15 вересня 1941 року біля Лохвиці замкнули кільце оточення, в якому опинилися чотири армії під керівництвом штабу та Військової ради Південно-Західного фронту (командувач генерал-полковник М. П. Кирпонос). Поріділі та знекровлені частини 38-ої армії під командуванням генерала В. В. Циганова не змогли прорвати кільце оточення, під селищем Решетилівкою потрапили знову в оточення, із якого необхідно було прориватися та поступово відступати.
18 вересня 1941 року ворог зайняв Полтаву. Оборонні бої, затяжні та важкі, наблизилися до Диканщини. Не прорвавшись на шосе Полтава — Харків, гітлерівці зробили спробу пробитися масовим ударом з-під Байрака через Диканьку.
Наприкінці вересня — на початку жовтня 1941 року протягом ще 16 діб радянські війська вели важкі кровопролитні оборонні бої на підступах до Диканьки в Братешківському, Миколаївському, Македонському та Страшковому лісах, стримуючи фашистські війська, що рвалися до Харкова.
Можливо, колись військові історики доведуть, що оборона Москви має свій початок під Диканькою, що оборона Диканьщини — це стратегічний елемент у ході Великої Вітчизняної, який аж на цілих 16 діб зупинив та знекровив ворога!
Натиск німців стримує 5-й кавалерійський корпус генерала Ф. В. Камкова із наданими йому 3-ю, 142-ю танковими бригадами та основними силами 81-ї, 212-ї, 297-ї і 300-ї стрілецьких дивізій. Терміново сюди переправляються кіннотники генерал-майора В. Д. Крючонкіна.
На території Диканщини вдень і вночі тривають кровопролитні бої. Намір фашистів був зірваний. Полки 14-ї кавалерійської дивізії разом з 34-ю мотобригадою і 3-ю танковою бригадою зайняли лінію оборони від долини річки Ворскли до Шишак. Саме сюди, на найнебезпечнішу ділянку фронту, за наказом радянського командування вранці 24 вересня 1941 року був перекинутий 4-й полк гвардійських мінометів («катюш»), який форсованим маршем з-під Москви прибув напередодні до Харкова. Командир полку майор О. І. Нестеренко з комісаром І. Н. Радченком прибули в штаб 14-ї кавалерійської дивізії, що дислокувався на околиці Диканьки, майже поруч зі штабом 4-го полку гвардійських мінометів «катюш».
Звідси 25 вересня 1941 року, випередивши запланований наступ фашистів на Диканьку, 3-й дивізіон «катюш» дав залп по угрупованню гітлерівців, зосередженому перед атакою в урочищі Переруб.
Ранок 25 вересня 1941 р… О. І. Нестеренко і І. Н.Радченко — на спостережному пункті (СП) полку. Командир 3-го дивізіону капітан П. М. Худяк доповів командуванню полку обстановку і запросив дати дозвіл на залп по ворогові, що приготувався до атаки. Дозволу не було надано, але командир полку наказав дивізіони тримати у повній бойовій готовності. Фашисти пішли в атаку. Капітан
П. М. Худяк дав команду: «За Батьківщину! По німецько-фашистських загарбниках, вогонь!» За 10 секунд 192 реактивні снаряди миттєво накрили бойові порядки ворога. Це був 1-й повний залп дивізіону гвардійських мінометів на Україні. До цього командування полку один раз бачило залп з установки БМ-13 і то лише з 8-ми реактивних снарядів. Він був проведений на полігоні 1-го Московського Червонопрапорного артилерійського училища ім. Л. В.Красіна, де формувався 4-й полк.
На запитання генерал-майора В. Д. Крючонкіна: «Що за самоуправство?», майор О. І. Нестеренко доповів, що командир 3-го дивізіону дав залп без дозволу «згори». Залп успішний. Фашисти в паніці тікають. Кавалеристи перейшли в контратаку, переслідуючи ворога.
З цього «непланового» залпу бере початок славний бойовий шлях 4-го полку гвардійських мінометів «катюш». Під Диканькою він вів успішні бої на ділянці оборони 14-ї кавалерійської дивізії з 24 вересня по 1 жовтня 1941 року. Вночі 29 вересня 1941 року залп «катюш» наносить 1-й дивізіон капітана В.В. Добросердова.
За винятково чітку роботу, використання потужності нової зброї, вмілий маневр вогнем на полі бою, безвідмовне управління і зразкове виконання бойових завдань командуванню полку та всьому особовому складу керівництва 14-ої кавалерійської дивізії була оголошена подяка.
Але війни без втрат не буває. Полягли смертю хоробрих при виконанні бойових завдань під Диканькою за період з 24 вересня по 1 жовтня 1941 року: лейтенанти М. М. Спірін, В. А. Романов; сержанти С. І. Агафонов, В. І. Чувалов, Ф. П. Стрєлов; рядові Р. М. Биков, М.С.Кобзарьов, І. І. Квашнєв, І. І. Морозов. Так росіяни навіки поріднились з диканською землею.
А 1 жовтня 1941 року 4-й полк гвардійських мінометів «катюш», віддавши останню шану загиблим, передислокувався в район міста Валки Харківської області, де вела важкі кровопролитні оборонні бої 38-а армія.
Місцеві жителі Диканського району допомагали радянським воїнам хто чим міг: ділились скромними харчами, допомагали пораненим бійцям і командирам, брали участь у створенні тилових служб військових частин, які обороняли Диканьку та район. І тільки 4-го жовтня 1941 року ворог наважився вступити в безлюдну Диканьку, так як значна частина її мешканців пішла в диканські ліси боротися з лютим ворогом в лавах партизан.
Так героїчно оборонялася Диканщина восени 1941 року…
Вважаємо за доцільне щодо клопотання перед Адміністрацією Президента України про нагородження селища Диканьки Полтавської області за мужність і героїзм, які проявили воїни Червоної армії та мешканці при обороні Диканщини восени 1941 року — орденом Вітчизняної війни 1-го ступеню або орденом Богдана Хмельницького 1-го ступеня.
Це буде знаком вдячності нащадків воїнам Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років напередодні 65-ої річниці Великої Перемоги над гітлерівськими загарбниками.
