У минулому році в «ЕХО» на прохання наших читачів був надрукований цілий цикл публікацій про історію міських місць відпочинку, конкретніше — парків та скверів. Тема викликала інтерес. Тому в 2025 році редакція вирішила нагадати про історію назв міських мікрорайонів. Тим більше, що зараз у містечку проживають чимало переселенців. І, як виявляється, вони теж цікавляться історією міста, у якому зараз живуть.
Отже, почнемо з мікрорайонів. Усі назви, про які мова піде нижче, є неофіційними. Вони виникли, як кажуть, у народі і напевне саме через це живуть у віках, незважаючи на всі кампанії по перейменуванню та зміну ідеологічних пріоритетів. Цікаво й символічно, що назви всіх мікрорайонів не пов’язані з політикою. А от на честь дійсно видатних кобелячан давали назви цілим місцевостям.
З такої місцини і почнемо. Мова — про мікрорайон, що має неофіційну назву Волявський садок. Хоча більшість людей, навіть місцевих жителів, називають його неправильно — Валявський.
Розташований Волявський садок у нижній частині Кобеляк, між мікрорайонами Покрівка та Поділ.
Цей мікрорайон, точніше, житлова забудова в ньому з’явилися достатньо недавно — у семидесятих роках 20 століття. А до того там дійсно був сад, який створив дійсно видатний діяч, колишній міський голова Кобеляк Павло Волявський.
Ті, хто жив у семидесятих роках минулого століття, не кажучи вже про пізніші часи, вже не застали розквіту цього, говорячи казенною мовою, об’єкту садово‑паркового мистецтва.
У семидесятих це була місцина, в якій росли вже старі дерева, улюблене місце розваг кобеляцької дітвори. Там дуже любили проводити час учні тодішньої школи № 1, зараз, школа № 3. Школярі у Волявському садку «бастували», у перекладі із неофіційного сленгу — прогулювали уроки.
Садок був створений у далекому 1875 році. І називався Катерининським.
Павло Волявський був справжнім фанатом своєї справи. Він не лише привозив у Кобеляки дерева з України, Грузії, Чехії та Молдови, а й особисто за ними доглядав, проводячи обрізку, полив та прищеплювання.
Нібито на початку свого існування садок займав територію в 70 гектарів. Усю її вирівняли і засипали перегноєм. Працювали щоденно до 30 чоловік, адже бульдозерів і тракторів у ті часи ще не було, тому більшість робіт люди виконували вручну.
Початок знищення саме фруктового саду датований так званими післяреволюційними часами, тобто 20 роками минулого століття.
А повністю припинив своє існування Катерининський, він же Волявський, садок, як уже було сказано, в семидесятих роках 20 століття. Тоді міська влада прийняла рішення віддати територію старого саду під забудову.
Що цікаво, сад, який створювали десятиліттями, був розкорчований за рік. А потім там з’явилися приватні житлові будинки.
Жорняківщина зникла, Мануальний з’явився
Потрібно згадати, що в минулому та позаминулому століттях не вживали такого терміну, як мікрорайон. Певні місцевості називали кутками.
Деякі кутки, такі як Жорняківщина, Данківщина, Кондриківка, отримали свої назви за назвами хуторів та людей, які там жили і мали відповідні прізвища. Ці кутки зникли, як, власне, і самі хутори.
Натомість наприкінці минулого століття в Кобеляках з’явився новий мікрорайон чи куток (як кому подобається), що має назву Мануальний. Він виник на околиці Кобеляк на одній із найвищих місцин, які раніше називали «на белебні».
У 90‑х роках все того ж 20 століття в Кобеляках почали будувати великий центр мануальної терапії. Тоді метод лікування хвороб опорно-рухового апарату, який започаткував і прославив видатний кобеляцький лікар Микола Касьян отримав державне визнання. І були виділені кошти на будівництво лікувального закладу, де мали отримувати медичну допомогу та проходити реабілітацію пацієнти з усього колишнього Радянського Союзу.
Оскільки будівництво курувалося із Москви, то досить швидко й закінчилося. У Кобеляках місцеві жителі вже жваво записувалися на роботу туди. Готовність споруд, за неофіційною інформацією, оцінювалась у 90 відсотків.
Але Радянський Союз припинив свої існування. І будівництво було «заморожене» на фінальній стадії. Потім його фінансування було «перекинуте» на республіканський рівень. Але в ті часи суцільного дефіциту та бартеру в держави просто не вистачало грошей, щоб завершити будівництво. І його «перекинули» на обласний рівень, ще пізніше — на рівень тодішнього Кобеляцького району.
Звичайно ж, бюджет Кобеляцького району просто не міг «витягнути» проект, від якого відмовилися на рівні держави.
У один із років з’явилося «світло в кінці» тунелю, коли завершити будівництво висловили бажання вже приватні інвестори з Якутії. Але тодішні депутати Кобеляцької райради відмовилися від запропонованого співробітництва.
І в кінці 20‑го на початку 21 століття недобудований центр мануальної терапії був зруйнований, фактично, розібраний на будматеріали місцевими жителями. У ті часи був популярним сумний жарт «Половина Кобеляк побудувалися матеріалами з «мануалки».
І зараз про колишній проект нагадують лише бетонні блоки, що залишилися на місці, де був майже готовий об’єкт. А от куток, який виник поряд, отримав назву «Мануалка». І називається так і через чверть століття після зникнення справжньої «мануалки».
Гора
Одна з найдревніших назв. Кобеляки, як і більшість містечок 17 століття, будувалися навколо фортеці. А їх, такі укріплення, спеціально створювали в найвищих точках.
«На горі» була церква, торгівельні ряди, шпиталь, приватні дворища. Своєї сутності цей куток не втратив і в 21 столітті.
Кобелячани ще пару десятиліть тому говорили «сходити в город» або «на гору». Зараз такі вирази практично не вживають. Можливо через те, що зараз люди вже майже не ходять, пересуваючись по містечку різними видами транспорту — від автомобіля до велосипеда.
Але ринкова площа і церква, як і 400 років тому, розташовані саме «на горі».
Продовження в наступних номерах «ЕХО»
