Тяглість українського військового чину

Батько й син: Андрій Голуб – генерал-хорунжий Армії УНР, Юрко Голуб – старшина-дивізійник та вояк УПА.
Майбутній генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки Андрій Корнійович Голуб народився 17 травня 1887 року у місті Лохвиця на Полтавщині. Після закінчення Єлисаветградського ка-валерійського училища йому було присвоєно чин ротмістра московської армії. Станом на 1917 він проходив службу у 8-му гусарському Лубенсь-кому полку, хоча мав чин прапорщика піхоти, очевидно, як піхотинець, був приділений до цієї кава¬лерійської частини.
З початком визвольних змагань на Україні Андрій Голуб був призначений командиром кінної розвідки 18-го пішого кадрового Запорізького полку Армії Української Держави, що дислокувався тоді Херсоні. Згодом, вже після протигетьманського повстання, став командиром кінної сотні при Херсонському губерніяльному комісарі Української Народної Республіки. Після взяття Херсона підрозділами Добровольчої армії білими спільно з військами Антан¬ти, переїхав спочатку до Очакова, а потім опинився в Одесі, де був заарештований контррозвідкою білих. На початку квітня 1919 року був звільнений з в'язниці на по¬чатку внаслідок взяття Одеси військами повстанського отамана Никифора Григор'їва (1884-1919), який тоді був на боці червоних як командир бригади 1-ої Задніпровської дивізії. Згодом, коли від 17 квітня 1919 року отаман Н.Григор’їв (Серветніков) розпочав боротьбу проти совєтів, наш земляк Андрій Голуб служив у нього, командуючи кінним полком Херсонської повітової кінної сотні. Після поразки Никифора Григор'єва, який, як відомо, у червні 1919 року спочатку з’єднався із загонами Нестора Махна, після чого 27 липня 1919 року при не до кінця з’ясованих обставин був застрелений тими ж таки махновцями у селі Сентове поблизу Єлисаветграду, - Голуб залишився в обширі повстанського руху проти більшовиків на Херсонщині.
Вже у серпні 1919 року його підрозділ у Балті об’єднався із загоном до 2-го кінного Переяславського полку імені Максима Залізняка Дієвої армії УНР, де став згодом коман¬диром 4-ї сотні цього ж полку. На початку грудні 1919 року він на чолі цієї сотні виступив у Перший Зимовий похід.
Після переходу на початку грудня 1919 року 2-го Переяславського полку на чолі з Миколою Миколайовичем Аркасом (1880-1938) (сином відомого військовика й дослідника та майбутнім режисером Російського театру в Ужгороді) - на бік Української Га¬лицької армії, що тоді перебувала у союзі зі Збройними Силами Півдня Росії і не пішов у Перший Зимовий похід, 16 грудня 1919 року, зі своєю сотнею залишив згаданий полк і приєднався до 1-ї сотні Олекси Яковича Царенка у складі 2-го кінно¬го Перяславського полку, що входив до Дієвої армії Української Народної Республіки. Це підрозділ згодом дістав назву 2-й кінний полк імені Максима Залізняка. Андрій Корнійович Голуб спочатку, після смерти у січні 1920 року Олекси Царенка від тифу, був помічни¬ком командира полку, а від квітня 1920 року став на чолі цього полку. Від 13 вересня 1920 року його було призначено ко¬мандиром 1-го кінного полку ім.М.Залізняка Ок¬ремої кінної дивізії Армії УНР.
Від 1923 року уродженець лохвицької землі жив на еміграції у Калішу, а від 1944 року - у Західній Німеччині, а з 1950 pоку у США, де помер 30 березня 1966 року, похований на цвинтарі у місті Каламузі (штат Мічіган).
По смерті Андрій Корнійович Голуб залишив спомини п.н. «Збройна визвольна боротьба на Херсон¬щині в запіллю ворога (1917-1919 роки)», які були видруковані у Збірнику «За Державність» (ч.11, Торонто, 1966 рік). Про генерала Голуба писали у своїх спогадах підполковник Армії УНР Андріан Марущенко-Богдановський (1897-1940) п.н. «Матеріяли до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полков¬ника М.Залізняка полку» (ч.6, Збірник «За Державність», Каліш, 1936) та командувач Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко у своїх «Спогади українського командарма», що побачили світ у Києві 2002 року.
За деякими даними («Вісті», ч.107, рік ХІІІ, вересень, 1962), син генерала Андрія Голуба – Юрій Ростислав Голуб (нар.1923 р.) був вояком Української дивізії «Галичина»-1-ої УД УНА у ранзі поручника, згинув на рідних землях у бою з ворогом у 1947 році в рядах славної УПАрмії, проживши всього 23 роки.
Хоча у Списках поляглих вояків 1-ої Української Дивізії УНА, та українців інших військових формацій в ІІ-ій Світовій війні» (Видання Братства «Броди-Лев», Інк, Нью-Йорк, 1992) на сторінці 37 знаходимо «хор.Голуб Юрій, дата й місце народження - (19)23, Станіславів, частина - 10/31 Ргт, загинув - -.04.(19)45 в бою Горніце, Траутман (Австрія). Але це, ймовірно, був хтось інший.
Між іншим, у т.20 «Літопису УПА» (Видавництво «Літопис УПА», Торонто, Львів, 1994, 1995) (с.231) з-поміж 5 ідентифікованих та 7 неідентифікованих бійців та командирів УПА знаходимо такого собі «Голуба», хорунжого УПА-Північ, як також заступника сотенного та підполковника на псевдо «Голуб».
Усі крапки на «і», здається, розставляють дані зведеної таблиці відомих вояків дивізії, які перейшли до УПА, які подана у книзі Андрія Боляновського «Дивізія «Галичина», Історія» (Львів, 2000), де, зокрема, зазначено прізвище поручника Юрія-Ростислава Голуба.
Крім Юрія Ростислава, подружжя Голубів – генерал Андрій та пані Марія, - мали ще доньку Лідію в заміжжі Флюнт.
Історична ж Полтавщина в умовах тотального і масованого наступу на українську субстанцію з боку щойно обраних та призначених владців-манкуртів з-під ганебного стягу так званих «регіоналів» має пам'ятати своїх славних земляків – генерал-хорунжого Армії УНР Андрія Голуба та старшину Української дивізії «Галичина» та Української Повстанської Армії Юрія Ростислава Голуба й пишатися цими своїми земляками, які в складних умовах боротьби за Українську Державу виявили себе видатними патріотами-військовиками й непохитними борцями за Волю України.
Браття і сестри Українці, пошановуючи світлу пам'ять українських достойників, гуртуймося навколо української національної ідеї та готуймося до нових випробувань у боротьбі за українську Україну!

Логін:
Пароль:
запам'ятати