Днями довелося побувати в містечку Глобине. Воно для мене теж рідне, як і Кобеляки. Але Кобеляки — рідніші. Прикро визнавати, що моя мала батьківщина програє в усіх аспектах, якщо порівнювати її із вчорашнім селищем.
Є в українців така звичка — вважати, що добре там, де нас немає. Мовляв, он скрізь, окрім нашої малої і великої Батьківщини, люди живуть добре, території розвиваються, розбудовуються.
При цьому, як правило, ми киваємо чи то на Європу, чи на США, чи на Японію. От у них… А у нас…
Не знаю нічого про Європу чи Японію. Не був там і, напевне, і не побуваю. А от у Глобиному днями був. І порівняв цей населений пункт із рідними для мене Кобеляками. Прикро визнавати, але Кобеляки програють в усьому.
Нагадаю, що кілька десятиліть тому Глобине було селищем. І більшість людей знали про цей населений пункт лише те, що він є центром найбільшого в Полтавській області району. А Кобеляцький район був другим за розміром території.
А от зараз особисто в мене створюється враження, що саме Глобине є містом, а Кобеляки на наших очах стрімко перетворюються в селище. Якщо такі темпи занепаду збережуться, то ще й я житиму в селі Кобеляки.
Що я побачив у Глобиному
Всі контейнери для збору відходів там стоять під накриттями. У Кобеляках так накривають нинішні автобусні зупинки.
У Глобиному ж на автобусних зупинках продають чай, каву, цукерки, печиво і навіть ремонтують взуття.
У селищі зберегли автостанцію. Більше того, там є міський автобусний маршрут. Автобус їздить щогодини.
А тепер до головного. Я хоча й пенс із досвідом, але розумію, що міська інфраструктура, точніше її розвиток, як і благополуччя містян чи селян, залежить від наявності роботи і податків до бюджету. А щоб було і перше, і друге, необхідно, аби в населеному пункті працювало виробництво. Так от, у Глобиному виробництво є! І кількість виробничих потужностей із року в рік зростає.
Починаю рахувати. У Глобиному працює великий, відомий на всю Україну, м’ясокомбінат. Збудували його на місці колишньої бійні, такої, як у Кобеляках на Ковжежі.
М’ясо на комбінат надходить із власних свиноферм, точніше — комплексів по відгодівлі свиней.
Тут же розташований комбікормовий завод, де виробляють корми для тварин.
Робітників на підприємства возять «Ікарусами» із сусідніх сіл, громад, а то й областей. Кажуть, що й платять людям непогано.
Також працює завод по виробництву олії, елеватор «Нібулон», димлять у сезон труби цукрового заводу, діє підприємство, на якому виробляють «молочку». Планують запустити завод, на якому із сої вироблятимуть олію.
А в Кобеляках що залишилося?
А тепер дивимося на рідні Кобеляки. Що тут залишилося із виробництва. Нібито функціонує фабрика «Зоря», на якій колись виготовляли непогані меблі. Але де продукція цього підприємства, ніхто не знає.
Працює завод продовольчих товарів «Мрія».
Працює… І все. Більше нічого не працює. Там, де була знаменита фабрика — «вальонка», зараз танцює молодь.
Швейна фабрика нібито і є, але кажуть, що там залишилися лише бухгалтер і директор.
Ну а десятки інших підприємств взагалі безслідно зникли.
Ну і як усе це розуміти?
Два практично однакових населених пункти, розташованих неподалік один від одного. Але в одному — розвиток, у другому — суцільний занепад.
Одна держава, одна область, однакові економічні умови, а різниця — вражаюча.
Кажуть, що Кобеляки почали занепадати після того, як збудували автодорогу в обхід містечка. На мою думку — це неправда. У Глобиному теж немає дороги державного значення.
То може різницю робить саме місцева влада? У Глобиному, можливо, працюють не лише на власну кишеню, а й на розвиток громади?
От тому, коли я дивлюся на те, як чубляться між собою кобеляцькі депутати або чиновники, то стає і смішно, і сумно одночасно. Кожен кричить, що його опонент злодій, а він сам — святий та божий. Кожен кричить, що попередник лише крав і більше нічого не робив.
А хто в Кобеляках зробив? При кому, при якій владі в містечку було створене нове виробництво? Підкажіть, бо я таких не пам’ятаю. Ні, були такі, але вони керували при «проклятих совєтах». А сучасні владоможці?
Схоже, що в Кобеляках протягом останніх десятиліть бурхливо розвивається лише одне підприємство — сама міська рада. Там і штати розширюються і зарплати зростають. Особливо — у керівників.
Але із такими темпами занепаду через років п’ять, а то й раніше, грошей у міському бюджеті вистачатиме виключно на зарплату керівникам громади.
