На Короленківській садибі розквітнув сторічний кизил

У саду, що на території Полтавського літературно-меморіального музею В.Г. Короленка, квітують сторічні кизилові дерева. За легендою, їх привезли із Франції, де Володимир Галактіонович уперше побачив великоплідні різновиди цієї рослини.
Щоправда, провідний науковий співробітник музею Людмила Ольховська говорить, що походження трьох кизилових дерев достеменно невідоме. Є дві версії цього. За однією з них, письменник справді міг привезти або замовити саджанці з Франції. Адже там, у Тулузі, жила його донька Наталія. Сам Володимир Галактіонович у Тулузі в 1914—1915 роках працював над повним зібранням своїх творів. Уже тоді у Франції існували великоплідні сорти кизилу, тож цілком імовірно, що Короленко захотів і у своєму саду мати цю дивовижну рослину.
За іншою версією, саджанці кизилу прибули до полтавського саду Володимира Галактіоновича з Кавказу. Там, у Джанхоті, була дача брата письменника — Іларіона, на якій відпочивав і Володимир Короленко (зараз там, до речі, теж створений Музей В. Г. Короленка). Для Кавказу кизил — рослина цілком звичайна, отже, тамтешнє походження полтавських дерев не виключене.
Як би там не було, а однозначно відомо, що три рослини кизилу посаджені на садибі ще за життя Володимира Короленка. Отже, їм приблизно сто років.
Письменник узагалі дуже любив природу, захоплювався красою рослин, сам створив гарний сад. Свого часу він навіть навчався у Петровській землеробській і лісовій академії (нині це знаменита академія ім. К. А. Тимірязева). З навчального закладу Короленка виключили через участь у студентських заворушеннях, але потяг до природи в його серці залишився назавжди.
А нам дотепер залишилися живі свідки тих часів. Крім кизилу, на садибі є й інші дерева, що пам’ятають Короленка, зокрема, волоські горіхи. Утім, час невблаганний, деякі з цих рослин уже доживають віку. Тому зараз сад перебуває у стані реконструкції. Останніми роками тут посаджено багато нових рослин, серед яких — і рідкісні. Чимало їх з’явилося на території музею завдяки старанням доцента Полтавської державної аграрної академії Віктора Самородова. Ростуть уздовж доріжок і п’ять молодих кизилових дерев. Цих «кизиленят», як їх жартома називає директор музею Борис Божко, подарувала садибі Світлана Клименко — відомий український спеціаліст по кизилу, селекціонер, професор Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка. Рослини різних сортів прижилися, почали плодоносити.
Цікаво, що, за словами Людмили Ольховської, старі кизилові дерева жодного разу не вдалося розмножити. Іноді любителі рідкісних рослин просили поділитися живцями, співробітники музею не відмовляли, але невідомо жодного випадку, коли б ці живці прижилися. Проте, самі Короленківські рослини продовжують цвісти й давати урожай. І саме зараз усі бажаючі можуть помилуватися цвітінням на садибі як старого кизилу, так і маленьких «кизиленят».

Логін:
Пароль:
запам'ятати