Провів у Чорнобилі більше 100 днів, але держава зарахувала не всі

Чорнобильська атомна катастрофа — то для кожного свій біль. Хтось постраждав, інші ліквідовували наслідки аварії. Утім, трагедія на всіх одна — трагедія радіаційного опромінення, котре не помітне ззовні, не має смаку та запаху, але калічить на все життя.
Валентин Мокрий
Кременчужанин Валентин Мокрий 1 червня 1986 року о 12 годині ночі був викликаний до військкомату та з великою партією земляків направлений на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Провів у чорнобильській зоні 105 днів, але держава чомусь зарахувала не всі. Проте на неї Валентин Іванович не ображений. Говорить: «Вижив, і те добре». Адже у перші чотири роки після аварії багато ліквідаторів померли від великої дози опромінення: «Довелося працювати в умовах, що більше нагадували війну із невидимим ворогом. І ворог цей — радіація. Її не бачиш, не відчуваєш на запах, але вона повсюди. Від розуміння „зашкальних“ доз радіації (дозиметри просто „бісилися“ біля ЧАЕС) ставало страшно, однак згодом ми звикли і до цього. До речі, у Чорнобилі зрозумів, що людська свідомість має неабияку пластику — пристосовується навіть до такого трагічного становища. Ти під загрозою, але і роботу потрібно виконувати. Коли очищали дах зловісного четвертого реактора ЧАЕС від уламків графіту, у голові була лише одна думка: зробити все ретельно і якомога швидше!»
Олександр Єрохін
Кременчужанин Олександр Єрохін на ліквідації наслідків аварії перебував з 1 жовтня до 1 грудня 1986 року. У ракетній бригаді, де служив, отримав наказ їхати до Чорнобиля. У зоні аварії працював старшим інспектором ВАІ (військової автоінспекції). ВАІ впорядковувала рух військового автотранспорту у зоні аварії. 12 постів ВАІ контролювали ситуацію на дорогах Прип’яті, Чорнобиля та інших населених пунктів Чорнобильської зони. За словами Олександра Юхимовича, військової техніки там вистачало, вистачало і різних випадків на автошляхах.
Зупиняло ВАІ і спроби вивозу за межі Чорнобильської зони запчастин, знятих з автотранспорту, пального, злитого з його баків, речей з покинутих квартир у Прип’яті: «Усе це радіаційне „майно“ спритні ділки намагалися вивезти та реалізувати у інших областях України та Білорусі за „зниженою“ ціною. Робота із припинення спроб вивозу проводилася цілодобово, інспектори ВАІ працювали за дуже щільним графіком — від ранку до пізньої ночі. Поряд з цим супроводжували колони різного призначення, які заїжджали у зону аварії та виїжджали за її межі, а серед них і урядові комісії, які контролювали хід робіт з ліквідації наслідків аварії».
І все це робилося в умовах постійної загрози опромінення! Про власну безпеку інспектори, звісно, дбали. В основному завдяки своїй обізнаності. Олександр Єрохін як старший прапорщик ракетної бригади добре знав теорію наслідків ядерного вибуху і викладав її солдатам: «У Чорнобильській зоні завжди з собою мав респіратор і дозиметр. Бувало, що контролюючи рух автотранспорту раптово відчував сухість у роті і присмак металу. Відразу проводив заміри місцевості дозиметром і, якщо прилад показував перевищення радіації, переїздив на інше місце. У зоні аварії радіаційний фон міг коливатися буквально через декілька метрів».

Логін:
Пароль:
запам'ятати