Читайте також:
Зберегти історичну правду
Ця перемога здобута занадто великою ціною. Особливо дорогою вона виявилася для українського народу. Ця Перемога була одна для всіх — радянської армії, партизанів і підпільників, працівників тилу, які самовіддано працювали на неї. Це була вікторія мого покоління «дітей війни». Ми не брали участі в бойових діях, але ж і не були сторонніми спостерігачами. Ми були учасниками тих подій, бо на наші голови падали бомби, нам нами свистіли кулі і снаряди, по наших дворах і оселях топталися чоботи окупантів. Наше завдання було — вижити. Ми вижили, а це означає — перемогли.
Але найбільшою мірою це була перемога заради нинішнього і майбутніх поколінь, як приклад мужності і відваги, любові до свого народу, до рідної землі, до своєї Вітчизни. На превеликий жаль, останнім часом інформація про всенародний подвиг з’являється лише напередодні дня Перемоги. Я переконаний, якби молодь завжди пам’ятала імена Олександра Матросова і Миколи Гастелло, Івана Кожедуба і Олексія Маресьєва, молодогвардійців Краснодону і нескорених полтавчан Лялі Убийвовк і Юрія Кагамлика, знала про їхні подвиги, то, напевне, ні в кого б не піднялася рука нищити обеліски, руйнувати могили або смажити шашлик на Вічному вогні священної пам’яті.
Останнім часом на державному рівні замовчують правду про історичну перемогу справжніх героїв‑визволителів. Частіше істину перекручують, а іноді замінюють брехнею. Знаходяться історики, які віддають вирішальну роль у перемозі союзним військам, хоча всім відомо, що англійці та американці допомагали добивати фашистів у їхньому лігві вже після того, як радянські війська переможно гнали їх від Волги аж до кордонів Німеччини.
Ще більше горе-істориків бездоказово заявляють про значний внесок у перемогу вояків УПА. Вони не лише заперечують героїчні подвиги воїнів Радянської Армії, а навіть звинувачують їх. Бо солдати тієї війни, на їхню думку, мали необачність закривати своїм тілом амбразури дзотів, кидатись з в’язкою гранат від ворожі танки, викрикуючи «За Родіну!», «За Сталіна!». Бо вони були необережні, ідучи в останній бій або в розвідку, з якої не повертаються, і писали заяви: «Прошу вважати мене комуністом».
Останнім часом за згодою влади демонтуються символи великої перемоги — літаки, танки, руйнуються меморіали, пам’ятники. Створений Ющенком Інститут національної пам’яті під керівництвом Юхновського п’ять років займався виключно Голодомором та діяльністю УПА. Звання героїв України отримали Шухевич та Бандера, які закликали убивати всіх, хто визнає радянську владу, на їхню честь, навіть, були випущені ювілейні монети. І за весь цей час жодного слова про видатних полководців Жукова, Конєва, Ватутіна, Рокосовського та інших, про легендарних командирів партизанських з’єднань, двічі Героїв Радянського Союзу Федорова, Ковпака та багатьох інших.
Саме тому історичну правду необхідно відновлювати і берегти. Кожен повинен займати своє, справедливе, місце в історії. Бо її не можна писати під чиїсь уподобання чи амбіції, так, як це зроблено в нинішніх шкільних підручниках.
Я не хочу нікого ні звинувачувати, ні судити. Хтось із мудрих сказав: «Історію не можна судити, її потрібно просто пам’ятати». Я хочу, щоб прийдешні покоління знали одну правду про війну. Для цього потрібно записати на диски розповіді живих свідків, розповіді людей мого покоління. Ми повинні, як естафету, прийняти від учасників тих подій історичну правду про перемогу і донести до наших дітей і внуків. Я хочу, щоб з пам’яті людської ніколи не зникали і озивались болем назви концентраційних таборів і фабрик смерті: Освенцим, Лідіце, Орадурі, Бабин Яр, Бухенвальд, Дахау. Щоб люди завжди пам’ятали своїх визволителів і справжніх переможців.
Вітаю всіх зі святом Великої Перемоги!
| Кобеляки | Суспільство
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
