Олександр Черкаський — український сучасний поет, прозаїк, музикант, художник, лауреат Почесної відзнаки «Творча особистість», за літературну діяльність нагороджений Грамотою та Почесною грамотою Полтавської обласної ради. Учасник обласних та міжнародних літературних конкурсів.
Народився 14 грудня 1953 року в селі Дашківка Кобеляцького району. По закінченню Дашківської середньої школи навчався в Кобеляцькому СПТУ. Після служби в армії закінчив курси театральних декораторів при Полтавському управлінні культури. Пізніше отримав диплом режисера театралізованих заходів у Гадяцькому культосвітньому училищі імені І. П. Котляревського. З 1976 року до 2021 року — директор Дашківського будинку культури. Кандидат у майстри спорту з важкої атлетики. Таке в Олександра Черкаського класичне поєднання здорового тіла і здорового духу.
Олександр Черкаський — автор книг «Прозріння», «Одкровення», «Вінегрет з перцем», «Перший політ», «Магія чорної кішки», «Палата № 6», «Щука», «Залізний кінь».
Вірші почав писати в 70‑х роках минулого століття. Друкувався в районних та обласних періодичних виданнях. У його творчому багажі більше 700 творів. Член громадських організацій «Літератор», «Кобеляцьке земляцтво», «Кобеляцький краєзнавець» та Полтавської обласної спілки літераторів. На особливому місці — гуморески, байки, твори для дітей, мала проза та ліричні вірші. У творчому здобутку поета більше десяти пісень. Твори Олександра Черкаського увійшли в Антологію полтавських літераторів XX — початку XXI століття для дітей «Калинове гроно».
Олександр Олексійович майстерно оповідає пережите, осмислене, омріяне.
Пише про громаду і тракторну бригаду, про культуру і природу, про кохання й сподівання. З любов’ю, слово за словом, він вибудовує поезію про сільських трудівників, серед який він живе і працює. Хвилюючими є рядки про маму, сестру, найрідніших людей.
«Я відчуваю теплі рідні руки,
З плечей мені знімають біль і муть,
І йдуть у безвість клопоти і муки.
І знов ясна і чиста моя путь».
Цікава вся його творчість.
Олександр Черкаський, почувши якусь новину, відверто зізнається: «я поки не обсмакую, зроду не засну!». Поезія митця написана українською мовою — просто, ємко, зрозуміло, цілісно. У деяких гуморесках використовує розмовну мову, місцевий діалект односельчан.
Митець вправно, художньо, образно підбирає слова, будує фрази, речення: «в росяній імлі лежить земля серпанком оповита», «на темних крилах-вієньках сумна сльоза бринить», «мрій солодкий сок», «святкова голубінь дитячих снів», «рум’яне личко в пелюстках зовсім сховалось», «йде весілля бучне, нуртує щастя в хмелевім меду», «буяє яблуневий сніг», «усміхнено журливий», «сорок першого розстріляне світання».
Щемливим, надзвичайно людяним є вірш «Що дає сім’я». У ньому розповідається детально, як чоловік з дружиною працювали тяжко цілий день, і лише із заходом сонця вся родина сідає до столу вечеряти. Герой поетичної сповіді розмірковує:
«Хоч руки з праці іще болять,
Та поруч діти мої сидять.
Щебечуть весело на всю кімнату,
І посміхається старенька мати.
Дружина, люблячи, очима сяє,
Більшої радості мені немає».
Пісні Черкаського («Лавочка», «Жайворонка спів» та ін.) зовсім не схожі на тисячі інших. Їх небагато, але варто обов’язково почути в авторському виконанні.
На особливому місці байки. «Мораль за себе сама говорила. — Слава тим, хто засипав, а не тим, хто вирив…» («Яма»), «А де ж мораль? Якщо вже ти не бачиш тут моралі, якнайскоріше відвернись, мовчи собі і далі…» («Куряча алегорія»), «Мораль яка? Не буде хліба з Будяка» («Польова байка»), «Байці кінець, а де ж мораль? Та ось вона, в натурі. Погляньте, скільки є латок на всій нашій культурі!» («Про шматки і латки»).
Слід відмітити вдалий підхід до побудови творів, поєднання всіх його компонентів. Експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка — підкреслюють головні лінії творів, які автор бажає донести до читачів.
Шанувальники художнього слова з перших же творів відчувають надзвичайно трепетне сприйняття поетом навколишнього світу, витончене слово поета.
Читач, знайомлячись із гуморесками, переживає разом з автором римованих рядків, обоє в захопленні від кумедних ситуацій, до яких потрапляють як сам Олександр Черкаський, так і його герої.
Гумористичні події повсюди, варто лише пильно придивитися, запам’ятати і потім розповісти друзям, рідним, знайомим. Адже саме так і буває серед нас.
Погляньмо на деякі висновки спостережливого автора видання: «хлопці, всім давно пора, ясний розум мати і нікуди спересердя жон не посилати», «сміх усіх єднає, бо відомо — одиночка завжди погибає».
Веселих, чудернацьких історій вистачає в нашому житті:…«попробуй в жінки, хоч на день, люстерко з рук забрати». Автор бадьорим пером, сатиричним словом, а не ломакою, бореться із суспільними пороками: пиятикою, безкультур’ям.
Поет — насамперед людина повна добра і любові.
Болить душа поета за все, що відбувається в його рідному селі: «тут все моє, і я його є частка», «а ночі які запашні, мов юні дівочії коси», «велике діло як хороші є сусіди, що в радості і в горі — тут як тут!».
Він відгукується ліричними творами, порівнює саме життя людини з полем і звертається до нього, як до живої людини: «Розкажи мені, поле, як тебе перейти? Не натрапить на горе, не зустріти біди?».
Теми для віршів так і рвуться на папір із самого нашого життя. Поет пропонує оригінальні версії на ті чи інші події суспільного життя. Олександр Черкаський вміло занотовує, а згодом розповідає про почуте побачене, пережите зі сцени районного чи сільського будинку культури. «Знову пишні осокори регіт покрива, так сміються, що навколо виляга трава». Слід відмітити неабиякі артистичні здібності поета.
Запас бадьорості, оптимізму, вправності у Олександра Черкаського чималий. Він неодмінно радуватиме своїх земляків новими творами, щедро розсипаючи насіння добра, справедливості, честі, любові до ближнього.
Ми, шанувальники таланту Олександра Черкаського, гречно, шанобливо, чемно, ввічливо, мило, учтиво відносимось до земляка. Аплодуватимемо і надалі успіхам в його роботі і творчості. Адже, завжди приємно зустріти талановиту людину, поспілкуватися з нею, повчитися в неї.
Пиши і далі яскраво і зрозуміло, щоб душу й серце зачепило.
Щасти тобі, наш літературний побратиме.
