Попри морозну погоду, близько трьох десятків людей, які знайшли собі прихисток у невеличкому містечку на Полтавщині, фактично будуть викинуті на вулицю. Підприємець, який у свій час прихистив людей, скаржиться на свавілля енергетиків та бездіяльність влади.
До редакції звернувся мешканець Кобеляк Володимир Рева. Він розповів свою історію. Володимир одразу резюмував:
— Не даремно ж кажуть, що той, хто допомагає людям, марно витрачає свій час і нерви. Ось і в мене щось подібне сталося. Свою і дружини історію розповідаю, маючи невеличку надію, що лише жевріє. Надію на те, що влада на місцях вивчить ситуацію і втрутиться. Іншого вибору в мене немає. Варіантів три. Перший — різко підняти ціну на проживання для вимушених переселенців, які живуть у моєму готелі. Другий — стати банкрутом через тарифи «Полтаваобленерго», третій — таки дочекатися допомоги від влади.
Та про все по порядку
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення росіян, у Кобеляки почали приїжджати люди із прифронтових міст та містечок. Особливо багато було харків’ян. Адже мільйонне місто фактично потрапило в зону безпосередніх бойових дій. І цивільні люди масово поїхали з Харкова. А Полтавщина була для них ледве не ідеальним місцем для тимчасового прихистку — недалеко від рідного дому, спокійно і недорого.
Протягом кількох місяців у Кобеляки, як і в інші населені пункти, приїхали і поселилися тисячі вимушених переселенців. Оскільки в міській громаді ніколи не було спеціального соціального житла, то люди селилися в приватному секторі. Першими були заповнені готелі, гуртожитки, кемпінги, гостьові будинки.
Оскільки Володимир Рева і його дружина Ганна займаються саме готельним бізнесом, то, звичайно ж, переселенці поїхали і до них.
Володимир згадує ті дні:
— Були дні, коли в нас жили по 60 чоловік. Навіть у коридорах ліжка доводилося ставити. Потім люди почали роз’їжджатися — хто в Харків повернувся, хто далі поїхав. Але номери в готелі із почату війни не пустували. Все змінювалося в залежності від ситуації на фронті. Спочатку харків’ян було багато, потім із Бахмута та інших «гарячих» точок люди їхали.
За словами Реви, із деяких переселенців, особливо в перші дні, він взагалі не брав плату за проживання. А потім виставив мінімально можливі ціни.
Підприємець каже:
— У нас у готелі залишаються в основному такі люди, кому нікуди їхати. У них фактично ні житла не залишилося, ні здоров’я, щоб далі мандрувати і шукати роботу. Живуть люди, яким по 70–80 років, сім’ї з дітьми, люди після інсульту. Ми поставили мінімальні ціни для них, аби хоча б собі виживати. Адже працювати «в мінус» ні моя дружина, ні жоден інший підприємець просто не може. А тут, слава Богу, і держава втрутилася та дозволила закладам, де проживають вимушені переселенці, платити за газ, електрику та інші комунальні послуги по тарифах побутових споживачів. У результаті, ми могли брати із проживаючих плату, вдвічі нижчу від звичайної комерційної. Так було до листопада 2025 року.
Борг «заднім числом» та комерційні тарифи
Рева розповідає, що дружина, як підприємець, платила по так званому побутовому тарифу лише за електроенергію. Адже газовики почали вимагати, аби вона встановила на кожен номер в готелі окремий лічильник.
А з електриками спочатку все йшло добре. Ганна Рева регулярно брала дві довідки — у відділі соцзахисту та міській раді про те, що в неї живуть вимушені переселенці, відносила їх енергетикам і платила по побутовому тарифу.
Але в листопаді 2025 року ситуація кардинально змінилася.
Ганна Рева згадує:
— Мене перевіряли, чи дійсно в мене в готелі живуть вимушені переселенці. Перевіряли регулярно. У тому числі й електрики. У 2024‑му вони поставили вимогу, аби всі підприємці, чиї офіси чи магазини розташовані в будівлі готелю, поробили собі окремі документи і поставили окремі лічильники. Усе це було зроблено.
А 11 грудня 2025‑го енергетики поставили нову вимогу. Вони надіслали листа з вимогою оновити певні документи, потрібні для співпраці між підприємцем і ними. У іншому випадку попередили про переведення готелю на комерційний тариф.
Володимир і Ганна Реви заходилися оновлювати документи. За словами Володимира, в цьому процесі нічого надскладного не було. І більшість документації вони оновили дуже швидко. Доки справа не дійшла до так званого паспорту точки розподілу. Цей паспорт Ревам мали видати фахівці «Полтаваобленерго». Але — не видали. І на підставі цього, що в підприємця немає документа, який видає «Полтаваобленерго», інша організація «Полтаваобленергозбут» підвищила ціну на електроенергію. Більше того, за словами Реви, електрики підвищили ціну «заднім числом».
Він пояснює:
— Це ж ще не все. Мало того, що вони вимагають від мене оновити документи і самі ж їх не видають, вони в грудні попередили мене, що в разі, якщо я не виконаю їх вимоги, поставлять комерційний тариф із 1 січня 2026 року. Але почали рахувати електрику за комерційним тарифом уже з листопада. Тобто вимоги потрібно виконати до 1 січня, а ціну вони підвищили за місяць до встановленої ними ж дати.
У результаті, у Реви виник борг. Адже вона платила по одному тарифу, а їй донарахували плату вже по новому.
Ганна каже:
— Я то буду судитися. Але ж у цій ситуації, як часто у нас буває, правий той, у чиїх руках «рубільнік». Вони просто відключать мене від електропостачання.
Ганна Рева вже попередила усіх мешканців готелю про форс-мажорну ситуацію. І про те, що їм доведеться або платити удвічі більше за проживання, або шукати інше житло. Люди вже почали шукати.
Паралельно підприємець звернулась із листами до самого «Полтаваобленерго», до НКРЕКП та до Кобеляцької міської ради із проханням розібратися в ситуації і дати пояснення. Але протягом ось уже трьох тижнів відповіді ні від кого не отримала.
У Кобеляцькій міській раді підтверджують факт звернення від підприємця. Говорять, що готові направити до нього комісію, яка перевірить, чи дійсно в готелі живуть вимушені переселенці. Але водночас заявляють, що не мають важелів впливу на «Полтаваобленерго». За словами посадовців міськради, вони повідомили про ситуацію і полтавські районну та обласну військові адміністрації. Зокрема, вказали на те, що чиновникам державних органів влади потрібно терміново шукати житло для людей, яких виселять із готелю. Відповідей — немає. А в Кобеляках немає іншого житла для мешканців готелю.
Виникає стандартна до банальності ситуація, коли держава нібито опікується вимушеними переселенцями, веде статистику, чиновники урочисто перерізають стрічечки в одному чи двох закладах для вимушених переселенців, а по факту, більшість проблем доводиться вирішувати самим переселенцям та людям, які їм реально допомагають.
Олена Протопоп: «У мене просто немає можливості знайти інше житло»
Самі переселенці, які з 2022 року живуть у кобеляцькому готелі, планують звертатися за допомогою до Полтавської військової адміністрації. Більшість із них говорять, що просто не зможуть знайти собі житло за доступними для них цінами. Ольга Протопоп сказала:
— От у мене двоє діток. Я отримую на них допомогу. Після того, як оплачую проживання, в мене зараз залишається тисяча гривень. Тобто більше платити за житло я не зможу. А в Кобеляках за проживання в сараї «просять» дорожче, аніж за комфортний номер, у якому я живу ось уже більше трьох років. І куди мені з дітьми подітися? Якщо влада не може вирішити питання з енергетиками, то нехай знайдуть мені житло. І таких, як я, тут із два десятки.
Про розвиток подій — у наступних номерах «ЕХО». Найреальніший сценарій — людей викинуть на мороз. Більш фантастичний, хоча й бажаний — влада втрутиться і справедливо розбереться.
P.S. У понеділок, 26 січня, в готель прийшли члени комісії з Кобеляцької міськради. Вони мають перевірити фактичний стан справ із проживанням вимушених переселенців. Тобто міська рада свої обіцянки виконує. Але ж проблему і це не вирішує.
