Кобеляцький пенсіонер зателефонував у редакцію і повідомив про конфліктну ситуацію, що виникла в нього в стосунках із сусідом.
88-річний Микола Дмитренко є в Кобеляках людиною досить відомою. Він довго працював директором цегельного заводу, що в селі Ганжівка, а вийшовши на пенсію став громадським активістом та активним дописувачем газети «ЕХО». Кілька років тому, вже після початку повномасштабного рашистського вторгнення, Дмитренко вимагав від Кобеляцької міської ради, аби та провела вибори або хоча б регулярно звітувала перед виборцями («Дмитренко вимагає виборів»).
Та цього разу Микола Захарович зателефонував до редакції не для того, щоб запропонувати оприлюднити його чергову ініціативу. Пенсіонер прохав про допомогу або хоча б пораду.
Микола Дмитренко розповів:
— Та встряв я в невеличку халепу. У мене в дворі є город. Все життя я садив там городину. Є місце й для винограднику. Слава Богу, добрі люди наділяють саджанцями гарних сортів. Але ж мені вже, як кажуть, «дев’ятий десяток». Здоров’я вже не те. І от домовився я із одним земляком, майже сусідом, що він буде користуватися моєю землею для свого городика. Три роки все було нормально. Але в цьому році щось мій неофіційний орендар занехаяв землю. Посадити — посадив, а про прополку забув. І почали рости бур’яни. Я йому один раз нагадав про обов’язок доглядати за землею, другий раз сказав — немає реакції. То порадьте, як преса і влада допоможуть мені, щоб чоловік таки скосив чи сполов бур’ян на городі.
У принципі, автор цієї статті одразу дав відповідь Миколі Захаровичу. Відповідь невтішну. Адже в цьому випадку між людьми є виключно усна домовленість і ніяких підтверджуючих документів, тим більше — зареєстрованого договору оренди. Та й хто буде робити той договір на «сотку» землі?
Та все ж, зателефонував до міськради, до Володимира Калюжного, який обіймає посаду начальника відділу земельних відносин та екології-еколог апарату Виконавчого комітету Кобеляцької міської ради.
Володимир Юрійович лише підтвердив невтішний для пенсіонера прогноз. Він пояснив:
— По закону, земля — Дмитренка. Офіційно він її нікому в оренду не передавав. Так, за бур’яни інспектор із благоустрою може накласти штраф. Але на кого? По закону, формально — саме на Дмитренка. Можна ще написати заяву на міськраду. На місце виїде комісія, вивчить ситуацію, проведе роз’яснювальну роботу із чоловіком, що розвів бур’яни. Теоретично, це можливо, хоча я подібних випадків у Кобеляках не пам’ятаю. Але притягти до відповідальності того чоловіка можуть лише у випадку, коли він добровільно визнає свою провину. Так що краще залагодити цей невеличкий конфлікт на базі добросусідських відносин.
Через кілька днів після дзвінка Дмитренка автор приїхав до нього на садибу. На городі працював чоловік із електрокосою. Він скошував бур’яни.
Микола Захарович пояснив:
— Та найняв я Сашу. Бо бур’ян же росте, почне насіння висипатися. На наступний рік ще більше щериці вродить.
За словами Дмитренка, зараз люди, які скошують бур’ян бензиновими косами, беруть за свою роботу 400-500 гривень за бачок «спаленого» бензину. «Електричний косар» коштував пенсіонеру 200 гривень.
Микола Захарович похвалився:
— Дивіться, і помідори у мене зав’язалися, і кавунчик уже на огудині висить. Виноград пасинкуємо удвох. Там, де нижче — я сам, де вище — Сашу прошу. Таки ж мені 88 років. На драбинку чи табуретку ставати побоююсь.
А ще пенсіонер розповів, як він вирішує проблему утилізації скошеного бур’яну. Як виявилося, він, на відміну від більшості кобелячан, діє правильно. А саме — використовує бур’ян, як мульчу для троянд чи інших декоративних рослин, а не виносить до сміттєвих баків.
А щодо сусіда, який так і сполов бур’ян на своїй частині городу, Дмитренко резюмував:
— Та Бог із ним. Я йому ще й табак спасу, який він посіяв. Візьму акумуляторний секатор та й позрізаю бур’ян. А може він і сам за справу візьметься.
Від автора: краще б «сам узявся». Вирвати бур’ян на площі в 10-15 квадратних метрів — це справа години часу.
