Воїн вважався зниклим безвісти із 12 серпня 2024-го року. І лише зараз його тіло повернули на малу батьківщину для поховання.
Дитячі та юнацькі роки Євгена Винника, який у ЗСУ мав позивний «Каратель», пов’язані з Кобеляками та селом Бреусівка сусідньої громади.
Життєвий шлях Героя
У Кобеляках 19 лютого 1994 року Євген народився. Тут пішов у школу. Навчався в міській школі №3. Потім переїхав у Бреусівку, де жив із бабусею.
А потім знову повернувся в Кобеляки. Після здобуття середньої освіти Євген вступив до Кобеляцького професійно-технічного ліцею, де здобув професію кухаря-кондитера.
Але попрацювати на кухні Виннику не судилося. Він, як і багато інших чоловіків, швидко освоїв інші професії. Заробляв собі на життя, займаючись пасажироперевезенням та працюючи в будівельних бригадах. У тому числі, і за межами України. Йому довелося брати участь в реставрації Царичанського храму.
Військова служба та останній бій
Воювати Євген Винник почав у 2024-му році. Служив у окремій штурмовій бригаді «Скала» солдатом, гранатометником першого штурмового спеціалізованого відділення третього штурмового взводу штурмової спеціалізованої роти. Мав позивний «Каратель».
За словами людей, які знали Євгена, під час війни він був одним із тих відчайдухів, які без вагань йшли в бій, попри ризик для власного життя.
Звістка про те, що Євген Винник зник безвісти, надійшла в серпні вже далекого 2024-го року. Сталося це біля села Желанне, Покровського району Донецької області.
Два роки рідні та близькі жили з надією, що Євген живий. Але отримана не так давно офіційна інформація була страшною. Згідно з нею, солдат Євген Винник загинув 12 серпня 2024-го року.
А прощалися із воїном, який повернувся в рідні для нього Кобеляки «на щиті», вже 25-го серпня. Аби провести Євгена в останню дорогу, прийшли і приїхали не дише кобелячани, а й жителі сіл громади та Бреусівки.
