Петру Куцеволу з Чутового випала честь крокувати того дня Червоною площею. Не меншим везінням можна вважати й те, що Петро Мусійович дожив до свого 91-річчя. Адже принаймні в Чутівському районі учасників Параду 45-го не лишилося, стверджують у Раді ветеранів.
Бійці плакали, коли їх відраховували зі списків учасників параду
Велику Перемогу старший сержант, командир гармати Петро Куцевол зустрів у Будапешті. Оговтавшись від поранення, чудом потрапив на відбір до параду.
Під час тренувань фронтовики жили місяць під Москвою. Тренувалися до обіду та після обіду по чотири години, потім була одиночна підготовка.
— Було дуже важко знову набиратися сил після бойових дій, але кожен вважав великим везінням потрапити на Червону площу. Якщо когось відраховували, вони навіть плакали, — згадує ветеран.
Командував парадом Рокоссовський, приймав — Жуков. Під величезною зливою на параді урочистим маршем пройшли зведені полки Карельського, Ленінградського, 1-го Прибалтійського, 3-го, 2-го і 1-го Білоруських, 1-го, 4-го, 2-го і 3-го Українських фронтів, зведений полк Військово-Морського Флоту. Попереду йшли командуючі фронтами й арміями, Герої Радянського Союзу несли прапори прославлених частин і з’єднань. Чутівець на параді був від 2-го Українського фронту, крокував другим у четвертому ряду.
Тоді відмінною рисою параду був розмір коробок — 10 шеренг по 20 осіб у кожній. Чоботи учасників підковували по всій підошві металевими стрічками. Тому складалося враження, що в такт із крокуючими розкачується і головна площа країни. Солдати дуже швидко рухалися під час параду, виконуючи 120 кроків за хвилину, на кожну коробку відводилося дві хвилини.
Парад завершився маршем 200 прапороносців, які кидали прапори німецьких військ на поміст біля підніжжя Мавзолею.
Двічі врятував брата
За роки війни 91-річний Петро Мусійович отримав два ордени Червоної зірки, орден Слави ІІІ ступеня та кілька бойових медалей. Брав участь у боях на Курсько-Орловській дузі та при розгромі Яссо-Кушинівського угруповання, визволяв Україну, Чехію, Словакію та Угорщину.
На фронтПетро Куцевол пішов відразу після строкової служби.
— Навіть не встиг додому (село Куцеволівка Кіровоградської області) повернутися, — розповідає його дочка Катерина. — 21 червня у них був так званий випускний, 22 — на фронт.
Його два брати — Йосип і Тимофій — теж воювали, але в різних полках. Увесь час Петро Мусійович мріяв зустрітися з рідними, адже надія повернутися додому була невеликою. Та коли Сталін видав указ про те, що рідні можуть воювати в одній частині, мрія здійснилася. Петро Куцевол вирушив за старшим братом Тимофієм. Коли вони автомобілем поверталися до військової частини, почалася перестрілка. Петро рукою прикрив голову брата й отримав поранення.
Пізніше стало відомо, що ніхто з однополчан Тимофія Куцевола не вижив після чергового наступу фашистів. Отже, Петро двічі врятував свого брата.
По закінченню війни всі троє братів повернулися додому живі й майже неушкоджені. А на честь Великої Перемоги у дворі викопали колодязь.
Фронтовиків майже не залишилося, одні штабісти.
У травні чутівець святкує не тільки 9 Травня, а й день народження 5 травня. На жаль, його брати та сестри не дожили до цього дня. Та й фронтових товаришів уже давно немає.
— Колись ми з батьком намагалися розшукати його знайомих із війни, — розповідає дочка Катерина. — У Харкові знайшли фронтовика й фронтовичку з татового полку. Ми навіть їздили до них у гості, але, як виявилося, у них навіть бойових спогадів нема, адже вони під час війни працювали в штабі.
Чоловіків, які стояли поряд із Петром Мусійовичем на параді 24 червня, — Прокушева та Коняшкіна, розшукати не вдалося. Адже, крім прізвищ, ветеран про них нічого не знає.
Але тепер у ювіляра, крім чорно-білої фотографії параду на Червоній площі, є ще картина цього масштабного дійства, яку подарували йому на День народження місцеві меценати.
