Миколу Іващенка в Кобеляках часто називають легендарним лікарем-хірургом. Він працював у містечку медиком ще в 19 та 20 століттях. Був першим головним лікарем. Зараз його могила заростає бур’янами.
На офіційному сайті Кобеляцької міської лікарні написано:
«Маленька земська лікарня була побудована в Кобеляках у 1901 році на території сучасної Кобеляцької ЦРЛ. Велика заслуга в цьому належить Іващенку Миколі Лукичу, який розпочав свою роботу в містечку в 1896 році, після закінчення Харківського університету, і прославився далеко за межами Кобеляк, як прекрасний хірург…
…У часи Великої Вітчизняної війни діяла група патріотів на чолі з Миколою Лукичом Іващенком. Лікували не тільки в лікарні, але і на квартирах довірених людей. У 1950 році М. Л. Іващенко був нагороджений почесною грамотою ЦК Червоного Хреста УРСР, а в 1951 році — значком «Відмінник охорони здоров’я», у 1953 році — орденом Леніна, був нагороджений медаллю «За доблесний труд у період Вітчизняної війни 1941–1945 рр.».
Там же зазначено, що Микола Іващенко до 1956 року був першим головним лікарем у Кобеляках. І це — правда.
Але є й інша правда.
Днями під час похорону загиблого воїна-земляка підійшов до мене один знайомий. І запропонував:
— Давай після того, як закінчиться церемонія поховання, затримаємось і я тобі щось покажу.
Коли похорон закінчився і люди розійшлися, знайомий повів мене вглиб цвинтаря за Алею загиблих героїв. Зупинився біля двох могил.
І сказав:
— Ось дивись. Отут похований знаменитий лікар Іващенко. Поряд — знаменитий лікар Перцович. Вони нібито й знамениті, але чомусь їх могили бур’янами заростають. І ніхто з лікарні навіть не думає щось тут впорядкувати.
— Але ж, погодься, нинішні медики і керівник лікарні можуть зауважити, що це не їх робота — прибирати біля могил. Для цього комунальники є.
— Так то воно так. Може й скажуть. А я скажу, що при Супруненкові такого не було. І могили колег бур’янами не заростали, і попрощатися із померлими приходили. Нашого знаменитого Демченка як ховали, то нікого із лікарні не було. Не маю нічого проти нинішньої влади ні в Кобеляках, ні в лікарні. Але, по-моєму, шанувати своїх старших колег вони не вміють.
Від автора: але ж вчитися ніколи не пізно.
