Продовжується клята, нав’язана Україні, війна. А з цим продовжується печальний і страшний відлік прізвищ та імен тих земляків, хто на ній загинув, виконуючи свій військовий обов’язок.
У тому списку Героїв, які загинули на війні, котрий публікує Кобеляцька міська рада, зараз налічується 67 прізвищ.
У той же час інтернет-ресурс ualosses.org називає цифру в 165 загиблих земляків.
Звичайно, даний інтерне-ресурс може помилятися. І він помиляється. Адже в оприлюдненому на ньому списку є два прізвища воїнів, які точно не загинули. Вони були в полоні та повернулися на Батьківщину.
Але не це головне. Головне — вічно пам’ятати тих, хто віддав своє життя за те, щоб жили інші.
Тому продовжуємо нагадувати землякам про цих Героїв.
Винник Євген Володимирович
Дата та місце народження: 19 лютого 1994 року, м. Кобеляки
Дата і місце загибелі: 12 серпня 2024 року на Донеччині
Військове звання: солдат
Винник Євген Володимирович народився 19 лютого 1994 року. Свій шкільний шлях він розпочав у міській загальноосвітній школі № 3, а згодом тривалий час проживав разом із бабусею в селі Бреусівка, де й закінчив місцеву школу. Після здобуття середньої освіти Євген вступив до професійно-технічного ліцею міста Кобеляки, де здобув професію кухаря-кондитера.
Хоча за фахом йому працювати не довелося, Євген ніколи не сидів без діла й завжди вирізнявся працелюбністю. Маючи власний автомобіль, він займався пасажирськими перевезеннями, а також допомагав на будівництві. Певний час працював за кордоном. Окремою важливою сторінкою його життя стала спільна праця з родиною — разом із батьком та іншими членами сім’ї Євген брав участь у реставрації Царичанського храму.
За характером Євген був надзвичайно добрим, сміливим та працьовитим чоловіком, любив спорт і був справжньою душею компанії. Він із великою повагою ставився до батьків і був для них надійною опорою та підтримкою.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Євген не зміг залишатися осторонь. У 2024 році він став до лав Збройних Сил України. Служив у окремій штурмовій бригаді «Скала» солдатом, гранатометником першого штурмового спеціалізованого відділення третього штурмового взводу штурмової спеціалізованої роти. Мав позивний «Каратель». На службі демонстрував виняткову мужність і завжди першим ішов у бій. Побратими часто закликали його не поспішати й берегти себе, адже він був молодим і мав ще створити сім’ю та продовжувати український рід.
На початку серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Желанне Покровського району Донецької області з Євгеном зник зв’язок. Рідні — мати, батько та брат — до останнього сподівалися й вірили, що отримають звістку про те, що він живий. Через довгий час очікувань та пошуків родина отримала страшну та болісну звістку, що 12 серпня 2024 року їхній син Євген Винник загинув, віддавши своє життя за свободу та незалежність України.
Черненко Михайло Григорович
Дата та місце народження: 8 вересня 1975 року с. Орлик Кобеляцького краю
Дата і місце загибелі: 2 березня 2024 року, Запорізька область
Військове звання: молодший сержант
Михайло Григорович Черненко народився 8 вересня 1975 року в мальовничому селі Орлик. Саме тут минули його дитинство та юність. Навчався в Орлицькій середній школі, де здобув базову освіту, а після її закінчення обрав фах механізатора — професію, яка вимагала працьовитості, відповідальності та любові до землі.
У 1993 році був призваний на строкову військову службу. Служив у місті Феодосія Автономної Республіки Крим. Два роки армійської служби стали для нього важливою школою мужності й дисципліни. Повернувшись додому в 1995 році, Михайло одразу взявся до роботи. Спочатку працював трактористом у рідному селі Орлик, а з 2000 року — в Орлицькому лісництві.
У 2001 році він створив сім’ю. Разом із дружиною будували спільне життя, засноване на взаємній любові, довірі та підтримці. Через рік у подружжя народився син Олексій, який став найбільшою гордістю і сенсом життя батька.
Із 2002 року Михайло Григорович працював кочегаром у школі села Молодіжне, а згодом продовжив працювати в Придніпрянській школі. Колеги знали його як сумлінного, відповідального й надійного працівника, який завжди чесно виконував свою роботу.
Для рідних Михайло був справжньою опорою. Добрий, спокійний, щирий і співчутливий, він ніколи не залишав людей наодинці з їхніми труднощами. Завжди був готовий допомогти не лише своїй родині, а й сусідам, друзям, знайомим. Дружина та син почувалися поруч із ним захищеними, адже він був людиною слова і справи, люблячим чоловіком і турботливим батьком.
На початку серпня 2023 року Михайла Черненка мобілізували до лав Збройних Сил України. Він проходив службу в механізованій військовій частині А4722 на посаді гранатометника гранатометного розрахунку протитанкового взводу. Військовий вишкіл проходив у Лубнах на Полтавщині.
Після навчання виконував бойові завдання на Харківському напрямку, а згодом був переведений на Запорізький. Побратими знали його за позивним «Лісоруб» — промовистим і близьким до його мирної професії та характеру. Він мав військове звання молодшого сержанта.
2 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Вербове Запорізької області, Михайло Черненко загинув, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та Україні.
Довгі два з половиною роки рідні жили між надією і болем очікування. Лише після проведення молекулярно-генетичної експертизи ДНК було офіційно встановлено, що загиблим Захисником є Михайло Григорович Черненко.
Йому назавжди залишилося 48 років.
Він прожив життя чесної праці, любові до своєї родини та відданості рідній землі. Коли Україна покликала своїх синів до зброї, він без вагань став до її захисту. Своїм життям Михайло Черненко довів, що справжній героїзм народжується не лише на полі бою, а й у щоденному прагненні бути гідною людиною.
Світла пам’ять про Михайла Григоровича Черненка назавжди житиме в серцях рідних, побратимів, друзів, земляків і всіх, хто знав його як добру, порядну й мужню людину. Його ім’я навіки вписане в історію Кобеляцької громади та України як ім’я Захисника, який віддав найдорожче — власне життя — за свободу і незалежність своєї держави.
Поховали Героя 11 липня 2026 року в рідному селі Придніпрянське.
