Ця редакційна буде складатися із двох умовних частин, прямо пов’язаних між собою.
Для того, щоб читач не надто «ламав» собі голову роздумами «Про що ж ця стаття?», одразу дам однозначну відповідь:
— Про те, як за допомогою сучасних цифрових технологій Вас, дорогі читачі, легко і швидко розділяють, а потім Вами маніпулюють, читай — керують.
Тему підкинув товариш. Йому від роду сорок рочків. І він відноситься до іншого покоління, аніж автор цих рядків. Він уже більш «заінтернечений», він є набагато більшим прихильником сучасних технологій, які, на його та ще мільярдів землян думку, «полегшують» і роблять комфортнішим життя.
І це йому я постійно задаю одне запитання, яке залишається без відповіді. А звучить наступним чином: «Якщо сучасні цифрові технології аж так полегшили і спростили життя, то чому в 90‑х роках минулого століття я, й мільйони українців, мали час для того, аби вистояти на пошті довжелезну чергу і заплатити за комуналку, а зараз інколи не вистачає часу і сил, щоб просто зайти у Приват24?»
Ну та облишимо це запитання. Воно було задане, як кажуть, для загального розвитку.
Так от, цей сорокарічний чоловік має двадцятирічних дітей. Дітей, які вже живуть далеко від батьківського дому, працюють пробують створити сім’ї.
І мій співрозмовник помітив, що в цих дітей немає друзів.
Він каже:
— Я їх запитую про те, з ким вони спілкуються і з ким проводять вільний від роботи час. І відповідь трішки мене жахає. Вони спілкуються виключно із колегами по роботі. І все. При цьому про дружбу тут мова не йде, лише ділові відносини. Бувають спільні корпоративи, але не більше. Тобто у них немає друзів, які не те що прийдуть на допомогу в скрутну хвилину, розрадять добрим словом, їм нікого покликати навіть для того, щоб диван допомогли пересунути в кімнаті. У кращому випадку, в двадцятирічних є пара, хлопець або дівчина, із яким він або вона живуть. А запитай свого сина, у нього теж таке?
Запитав. У сина, який живе в Шотландії, нечисленні друзі, з якими немає спільної роботи, є. Але син — із покоління тридцятирічних. Тут є різниця, адже кожні десять років щось в цьому цифровому світі змінюється.
Чому так? Добре це чи погано?
Напевне, ви не раз і не двічі були свідками, або навіть учасниками, розмов, під час яких люди розповідають, як вони раніше дружили. Як разом не те, що дивани пересовували, а цілі будинки зводили. Як ходили один до одного в гості, як разом співали. Зараз у молоді таких стосунків майже не залишилося.
Чому так? А все дуже просто. Відповідь криється в одному слові.
Це слово — гроші.
Як було раніше — у дев’яностих, не кажучи вже про більш «древні» періоди.
Грошей у людей практично не було. Хтось «заробляв» виключно трудодні в колгоспах, хтось отримував «величезну» суму зарплати в сто рублів. І якщо навіть ці сто рублів були, то купити на них було нічого.
Саме тому будинки зводили толокою. Разом місили глину на лапмач, разом «накидали» стелі. Потім разом пили по чарці та й не по одній. Співали. Будували будинок одним друзям, потім ті приходили до вас допомагати.
А зараз? А зараз ви, якщо є достатня сума коштів, просто наймаєте бригаду будівельників.
І так у всьому. Вже на дні народження чи весілля ніхто не готує страви самостійно. Люди йдуть в кафе чи ресторан. Або замовляють вже готові страви із доставкою додому. І для цього в них є гроші.
А якщо навіть і звуть друзів для того, щоб … пересунути диван…, полагодити дверну ручку чи кран у ванній…, замінити електропроводку, то за це платять. Навіть друзям. Якщо не платять, то хоча б пропонують. А там — як людина сама вирішить.
Тобто раніше для того, щоб вижити, прожити потрібно було гуртуватися. А зараз — достатньо заплатити гроші.
І тому люди стають менш соціальними, більш одинокими. А водночас для того, щоб мати гроші на все вищеописане, потрібно більше працювати. А наслідок схожий — немає часу і сил на дружбу, на неформальні, більш душевні стосунки між людьми.
Звідси — асоціальність, депресії і навіть певне виродження.
Але з іншого боку — більш заможне і комфортне життя серед тисяч речей і технологій. Але — не серед людей.
Михайло Федоров — це класика маніпулятивного жанру
Є ще одна проблема, яка породжена сучасним світом технологій і грошима.
Якщо соціальні зв’язки між людиною і людиною нівелюються, то зв’язок «людина-держава» нікуди не подівся.
Так от, на моє глибоке переконання, яке ще ніхто мені не спростував, зараз державі як ніколи легко маніпулювати і управляти людьми. А тим, хто знаходиться в «дружбі» із державою, тобто представникам великого бізнесу, як інколи легко заробляти на інших величезні гроші.
Приводжу приклад. Кілька століть тому для того, щоб донести до тисяч чи сотень людей свою думку або волю держави, потрібно було збирати їх на площі. Тоді глашатай чи оратор повідомляв громаді якусь інформацію.
Пізніше — з’явилися газети. Ще пізніше — телебачення. Й інформація доходила до загалу швидше. Але в людей ще залишалися зв’язки між собою. Вони могли зібратися в дружньому колі і почути іншу думку.
Скажімо, що «Лєнін — то не святе», а святе — це сім’я.
Зараз, як уже писав вище, люди менше між собою комунікують. І напротивагу цьому, отримують набагато більше інформації з інших джерел. При цьому отримують її миттєво і щосекундно. І часу для того, щоб задуматися, вже немає. І немає нікого поряд, хто б всупереч тому, що пишуть у Телеграмі чи інших мережах, сказав, що «Лєнін — то не святе».
От уже не раз і не двічі чув від багатьох людей одне й те ж речення:
«Федоров (від автора: екс-Міністр оброни України) почав наводити порядок в армії, так його швидко «з’їли». Хоч один прагнув побороти корупцію, так не дали».
Усім цим людям я задав звичне зустрічне запитання:
— А звідки ви про це знаєте? Ви знайомі із Федоровим особисто? Чи ретельно вивчали його біографію?
Звичайно ж, ніхто Михайла Федорова особисто не знає. Ніхто не «заморочувався» тим, щоб хоча б у Інтернеті пошукати більше інформації про цю людину.
— Тоді звідки така впевненість в його непогрішимості і щирості намірів?
— Як звідки? З Інтернету!!!! У Телеграмі ж писали!!!!
Нагадую: на парканах теж пишуть.
Я маю власну суб’єктивну і дуже скептичну думку щодо «непогрішимості» Михайла Федорова.
Ті нечисленні критичні дописи в Інтернеті щодо цього діяча дають підстави думати про те, що він прагнув не побороти, а очолити корупцію.
Хоча, підкреслю, що можу помилятися.
А от у чому впевнений на сто відсотків. А в тому, що весь цей шум навколо даної політичної фігури є класичним прикладом маніпуляції масовою свідомістю, коли мільйони людей, нічогісінько не знаючи про людину, роблять із неї героя.
Найсвіжіший приклад. У 2019 році мільйони, нічогісінько не знаючи про Володимира Зеленського, робили із нього героя, лише подивившись на нього в телевізорі.
А через рік сотні тисяч із цих мільйонів вже проклинали свого кумира.
