Невгамовний кобеляцький пенсіонер Кобилко вирішив поділитися із земляками своїм роздумами щодо актуальної, на його погляд, проблеми. Нижче друкуємо його текст:
Оце прочитав я недавно в «ЕХО» редакційну, в якій автор підняв тему безладу, що твориться на кобеляцьких дорогах. Написав він про те, що зараз по дорогах їздять випускники дитячих садочків. Немовлят за кермом нібито ще не бачили. Думаю, причина проста — вони ще до педалі газу ногами не дістають.
Прочитав я ту редакційну та й вирішив пройтися вулицями рідного містечка, щоб на власні очі подивитися, що ж воно таке відбувається на дорогах. Слава Богу, спека вщухла і, водночас, ще не замело, не задощило.
Так що можна із задоволенням гуляти і спостерігати.
Така собі мандрівочка, не без моралі.
Ну й що я вам скажу. Та таки ж їздять наші дітки на мопедах, самокатах та на іншій двох-, трьох- і чотирьохколісній трясці. І цапа стають. Як подивишся, так аж дух перехоплює. Можуть же молодята! Та й техніка зараз потужна, дозволяє всілякі дива витворяти.
Це раніше, в часи моєї молодості, та й юності, із транспорту, який могли собі дозволити підлітки, були різні слабосильні «Верховини», «Риги», «Мінськи», він же — «макака», та соморобні «дирчики». На них особливо не поганяєш, цапа не станеш. А поки відремонтуєш, то й їздити не захочеться.
Так що, скажу чесно, навіть заздрю сучасній молоді, що в них така техніка є. Ну та що ж, як кажуть, «Кучеряво жити не заборониш».
Воно то, звичайно, по правилах, так в такому юному віці по дорогах загального користування їздити не можна. Але ж…
А хто буде слідкувати за дотриманням тих правил?
Знову ж, у часи моєї молодості, були на цілий Кобеляцький район три «гаїшники» і чотири дільничі. І за всім встигали слідкувати. І всі їх знали та боялися. А зараз…
А зараз пройшовся я біля нашого райвідділку поліції, чи він вже й не райвідділок, то аж зупинитися довелося.
Біля кіоску, що навпроти — ціла юрма молодят у формі. І хлопці, і дівчатка, та всі гарні і юні, як на підбір. Не поліцейські, а якісь фотомоделі. Сів я на лавочку, що неподалік, та й любуюся ними. А вони каву п’ють.
І п’ють, і п’ють, і п’ють і п’ють. Усе ніяк напитися не можуть. І таки я багатенько хлопчиків та дівчаток у формі нарахував — до десятка одночасно. А потім одні пішли, на їх пост біля кіоску, заступили інші. І теж — п’ють і п’ють.
Зрештою, напилися та й розійшлися. А мені ж робити нічого, то я й задумався.
Чув недавно від одного чоловіка, який біля влади чи у самій владі треться, що в поліції страшенний дефіцит кадрів. Нібито й зарплата там мала, як на теперішні гроші, і роботи багато.
Ну з приводу зарплати, навіть не знаю, що сказати. По-моєму, пішки на роботу ніхто із поліцейських вже давно не ходить. Уже цілий квартал по Шевченка їх особисті припарковані машини займають. То таки ж виходить, на авто і на бензин заробляють. І на каву — теж.
То я б ото із висоти свого віку дав би поліцейському начальству пораду.
Та купіть і роздайте ви своїм підлеглим по чайнику! А то якось воно не в’яжеться, коли кажуть, що й штат у них малий, і зарплата невисока.
А я виходжу на вулицю і бачу, що і час, і гроші в них на каву є.
…А от в часи моєї молодості Руденко із Женгурою каву в робочий час посеред міста не пили. А порядку на дорогах більше було.
Може я й не правий і не знаю чогось. То поправте мене, якщо бажання є.
