...Дві бронемашини БА-10, 3 протитанкові гармати, а ще кулемети, гранати, рушниці. Це все, що лишилося в руках радянських воїнів після оборони Києва. Озброєння ворога було набагато соліднішим: десяток мінометних батарей, танки. А на відстані 12 кілометрів на Шумейкове урочище були спрямовані дула ще й далекобійних гармат...
Зараз важко візуально окреслити межі яру: він густо заріс деревами та чагарниками. Серед степу на той час це було найвигідніше місце, де можна було дочекатися темряви і просуватися далі до своїх військ. Так вирішив командувач Південно-Західного фронту Михайло Кирпонос. Ця зелена фортеця довго була неприступною для фашистів. І це при тому, що наші бронемашини та гармати німці знешкодили уже під час першої сутички.
Три дні тримали оборону радянські військові. У перший же вечір від осколків снарядів загинув сам генерал Кирпонос. Спочатку його поховали прямо тут, в урочищі. Забирати останки загиблих та поранених німці наказали місцевим жителям. Від побаченого їхні голови сивіли на очах.
На мітинг-реквієм з нагоди 65-річниці перемоги приїхали з усіх куточків Полтавщини гості, ветерани, представники влади, духовенство. Вони поклали вінки та квіти до братської могили. Квіти лягли і до місця загибелі Кирпоноса. Тут збудовано саркофаг з відповідним написом. Поруч –місце першого захоронення командувача Південно-Західниого фронту.
На території меморіалу «Шумейкове урочище» в цей день розташували і справжній медсанбат. Відвідувачі мали змогу побачити, в яких умовах рятували життя бійців. Попри класичний набір медичних інструментів, головними тоді були все ж руки хірурга. Як знеболююче в хід ішли і самогонка, і морфін.
Того дня йшов грозовий дощ, як у відомій пісні: „толи гроза, толи эхо прошедшей войны...” Звичайно, не обійшлося без частування ветеранів справжньою солдатською кашею та фронтовими ста грамами. Кожен пригадав і тяжкі хвилини, і про обов’язок перед батьківщиною, і мить перемоги – зі сльозами на очах...
