Зараз «на слуху» в більшості українців рішення, яке прийняло «оте руде падло» щодо угоди із вождем усіх кацапів про постачання солярки на американський та світовий ринок.
Народ це жваво обговорює і справедливо, на його, народу, думку, обурюється. Мовляв, як можна бути таким падлом, котре сьогодні нібито дружить із нами, а вже завтра, а то й сьогодні пообіді, заграє із кацапами.
А я, чомусь, пригадав розмову кількарічної давності, із одним кобеляцьким підприємцем, дуже розумною і совісною людиною.
Той чоловік тоді вагався, чи йти йому в політику, конкретніше — в кобеляцькі депутати, чи ні.
І от, не знаючи, що ж вирішити, той, молодий ще, чоловік запитав поради у більш досвідченого, багатого на життєвий досвід колеги. А той і відповів:
— Ти маєш чітко усвідомити для себе одну річ. Якщо ти погоджуєшся із тим, що будеш казати на чорне, що то біле, і змінювати свої думки в залежності від ситуації чи бажань своїх колег-політиків — то йди. Якщо тобі це гидко і викликатиме дискомфорт, буде тривожити твоє сумління — то не йди. А по-іншому не буде. У політиці по-іншому не буває.
І мій співрозмовник, послухавши поради досвідченого товариша, в політику не пішов. І, за його словами, аніскілечки про це не жалкує. Тим більше, що його бізнес не залежить від того, є в нього якийсь мандат чи немає. Тобто «зайвий» клапоть землі чи преференції від влади йому не потрібні.
І воно ж таки правда. На жаль, у владі, в політиці по-іншому не буває. Причому, скрізь і завжди, у всі часи і у всіх народів політикам постійно доводиться, кажучи простими словами, дурити або сьогодні казати одне, а завтра інше.
І причина тут навіть не в них самих. Напевне, причина в самій людській сутності. Причому, не виключно політиків, а й всіх інших, тобто людей, які вибирають, голосують, приводять політиків у владу.
Адже якщо будеш говорити людям одну лиш правду і нічого, окрім неї, то тебе просто не виберуть. Або будеш щиро обіцяти і навіть сам вірити в свої обіцянки, а потім зіткнешся із тим, що виконати це неможливо. І як результат — фактично збрешеш.
Так було, так є і так буде.
Хтось скаже:
— Та ні, то автор бреше. Я он читав про Де Голля, про Махатму Ганді, про Піночета, про Лі Куана, про Сталіна чи Льоніна.
Ну-ну. Блаженний той, хто в це вірує. Адже ключове слово в даному випадку — «читав». Так, для широкого загалу напишуть так, як треба. І в історії, як світовій, так і місцевій, аж занадто багато прикладів, коли із відвертої падлюки по життю роблять святих і мучеників. А якби написали всю правду…. Ой-йой-йой.
… От і у випадку із «рудим падлом». Так, воно ще не раз і не двічі змінюватиме покази і брехатиме, і обіцятиме нездійсненне.
Не звертайте уваги. Тим більше, що ми не знаємо й сотої частини правди про те, що відбувається.
… Чи є у світі дійсно розумні і совісні люди, які могли б прийти в політику і не брехати та не змінювати покази. Звичайно ж, є. Їх — мільйони. Але вони туди не підуть…. Або їх не виберуть.
