Днями довелось натрапити десь в Інтернеті на публікацію по мотивах промови одного російського типу філософа, типу ідеолога, якого звуть Михайло Дугін. Частина тексту із його промови була настільки шокуючою, що навіть вирішив перевірити чи не перекручують нічого українські коментатори цього виступу. Перевірив. Ні, не перекручують. Дійсно цей бородатий дядько таке казав.
І цим в чергове підтвердив яка невиліковна вавка в його голові. По великому рахунку уривок із його промови можна сміливо вкладати в уста головного героя фільму про маніяка-вбивцю. Непотрібно нічого вигадувати чи переробляти. Михайло Дугін вже все придумав.
Нижче наведу найскандальнішу часину промови Дугіна:
«Ми всі дуже багато втратили на цій війні. І тому я хотів би звернутися до всіх тих, хто поки що на тій стороні. Ми вас любимо, ми вас поважаємо. І навіть якщо ми змушені вас убивати, ми робимо це, стріляючи в серце, в обличчя, в голову власним братам і сестрам. Це дуже тяжко, але ми робимо це заради якоїсь дуже важливої мети. Ми навіть усвідомити це не можемо. Ця мета перевищує всі наші формальні оголошені задекларовані завдання. Ми робимо це в ім'я порятунку, в ім'я перетворення. Ми з вами єдині. Ми робимо це в ім'я того, щоб ми були з вами одним, тому що ми з вами одне».
Для тих, хто не «в темі»: Михайло Дугін, як вже було сказано вище, типу російський філософ і типу ідеолог. І говорив він в промові, частину із якої наведено в цій статті, про війну рашистів проти українців. І звертався він саме до українців, яких, за його словами, його співгромадяни вбивають «з любов’ю» і в ім’я якоїсь цілі, в якої навіть назви немає.
В принципі можна було б і не звертати уваги на слова якогось напівбожевільного бородатого дядька із явними ознаками вавки в голові. Адже ніякий він не придворний до Кремля ідеолог, і ніякого особливого впливу на путіна він не має.
Якби не одне «але». Справа в тому, що Дугін, як той відомий дурник, видав язиком те, що в типу розумного в голові.
Тобто так або приблизно так думають ще десь сто мільйонів росіян. Насправді їх там живе більше, але, на щастя, вбивати із любов’ю воліють не всі.
Тобто отака величезна гнійна вавка в головах сотні мільйонів людей. І, що найстрашніше, та вавка у них з’явилася давно, вона передається із покоління в покоління, незалежно від статі, віку, соціального статусу, освітнього рівня її носія.
Особисто я, спілкуючись із росянінами очно і заочно ще до початку цієї страшної і безглуздої війни помітив одну цікаву і вельми зловісну закономірність. Навіть ті із них, хто створює враження цілком адекватної, розумної і доброї людини, в більшості своїй кардинально змінювалися, коли мова заходила про Україну і українців. Одразу вся адекватність кудись зникала. І з’являлася величезна гнійна вавка.
І ще секунду тому добра і щира людина вже починала верзти нісенітниці про Україну створену Льоніним, австрійським Генштабом, про «адіннарот», і про меншого нерозумного і нікчемного брата, якого брат старший повинен чомусь навчити, дати прочуханки і вивести на шлях істинний.
І ніякі контраргументи на кшталт «та яке ваше собаче діло?» до України вже не діяли. Та нехай і сто разів Льонін створив Україну, та нехай і мову австрійський генштаб вигадав, то вам то що від цього? Ми вас не чіпаємо і ви нас не чіпайте.
Ні, вавка, ота страшна віковічна вавка, не дає їм жити спокійно.
І я цілком погоджуюсь із Дугіним, що якоїсь раціональної осмисленої мети у цій війні немає.
Мені завжди стає смішно, коли говорять що росіяни прийшли сюди за якимось сланцевим газом, за міддю, літієм чи іншими корисними копалинами. Та на їх безкрайніх просторах цих копалин в десятки і сотні разів більше аніж в Україні. І землі їм вистачає, і пшениці та жита. Все в них є. Але водночас є й та страшна вавка, яка ніяк не загоїться.
Про такі вавки кажуть, що лікувати їх можна лише помазавши хворому лоб зеленкою. Думаю розумієте, що означає цей вираз.
Навіть не знаю. Воно нібито й не гуманно мільйонам людей мазати лоб. Та й не росіяни ж ми, щоб йти вбивати інших людей без цілі, а із маніакальною любов’ю. Але, що ж робити із сотнею мільйонів вавконутих?
