Черговий чемпіонат світу із армспорту, що нещодавно відбувся індійському місті Нью Делі вчергове підтвердив існування такого феномену, як «кобеляцька школа». Одразу двоє армрестлерів, яких в Кобеляках тренує Артем Письмак, стали абсолютними чемпіонами, перемігши у боротьбі на ліву та праву руку.
Напевне вже всі українські ЗМІ встигли відзвітувати про те, що двоє кобелячан, а саме Людмила Деменко та Сергій Варич стали абсолютними чемпіонами світу із армспорту. Наголосивши при цьому, на тому моменті, як Деменко у фінальних двобоях двічі перемогла росіянку.
Але, на жаль, далеко не всі акцентували увагу на справжньому феномені, такому, як «кобеляцька школа армспорту» і на ролі особистості, завдяки якій це стало можливим. А особистість ця – Артем Письмак. Немає жодного сумніву в тому, що феноменальний успіх кобеляцьких спортсменів став можливим виключно завдяки тому, що в містечку, в громаді, працює цей, вже без ніякого перебільшення, видатний тренер.
Поздоровивши Артема Олександровича із черговим успіхом його вихованців ми спробували випитати в нього про його секрет успіху, щоб зрозуміти як так сталося, що діти із Деменок, Перегонівки, Озір, Кобеляк тренуючись у фактично саморобному спортзалі, без якогось спецхарчування, не кажучи вже про допінг, перемагають усіх суперників не лише на українському, а й світовому рівнях.
І це при тому, що саме кобеляцька школа армспорту є досить молодою. Як розповів Артем Письмак перші тренування в боротьбі на руках почалися у 2007 році. Але то ще було, за його словами, на рівні самодіяльності. А остаточно секція із армпорту оформилася у 2009 році.
І за ці неповні 20 років кобеляцькі армрестлери привезли в рідне містечко десятки, якщо не сотні не дипломів, а золотих, срібних та бронзових медалей із змагань європейського та світового рівня.
На запитання скількох чемпіонів Письмак підготував, він, посміхаючись відповів:
– Та я не рахую. Методисти рахували у 2024-му році, коли мою кандидатуру подавали на отримання звання Заслуженого тренера України. І то, я кількості чемпіонів точно не пам’ятаю. Знаю лише, що в мене був потрійний запас.
Нагадаємо, що звання Заслуженого тренера України отримують ті фахівці, які підготували спортсменів, які стали чемпіонами світу чи Європи або певну кількість майстрів спорту.
А вихованці Артема Письмака лише в 2026-му році привезли із Чемпіонату світу в Нью Делі 4 золоті і дві «бронзові» нагороди.
Адже окрім названих чемпіонів Людмили Деменко та Сергія Варича Україну, і Кобеляцьку громаду зокрема, на змаганнях світового рівня представляли Кароліна Ярина, Анна Зінченко («срібна» медаль), Руслана Симоненко («бронза»). Важко, напевне навіть неможливо знайти в Україні ще одну співрозмірну із Кобеляцькою по кількості населення та розміру громаду, де б жили і тренувалися стільки ж спортсменів світового рівня.
Головне - не тренажери, а увага до кожного
Зараз в мережі Інтернет всезнаючий штучний інтелект розповідає про деякі нібито унікальні методики Артема Письмака за допомогою яких він готує майбутніх чемпіонів.
Сам же Артем Олександрович говорить, що секрет успіху криється зовсім не в якихось унікальних методиках тренувань чи ексклюзивних тренажерах.
Він розповідає:
– От мене питають, де я знаходжу таких здібних дітей і роблю із них чемпіонів. Та не шукаю я вже нікого. Батьки самі привозять своїх дітей до мене на тренування. Везуть із Озір, із Перегонівки, Дашківки, Лучок з інших маленьких та великих сіл. І раніше так було. Справа в тому, що в кожній, повторюю, в кожній без виключення дитині закладений потенціал, можливості якого потрібно просто розкрити. Приділіть дитині елементарну увагу і побачите, як вона розкриється. Це не лише про спорт мова. Тут і мистецтво, творчість, інтелектуальний розвиток. Працюйте із дитиною індивідувально і буде вам та дитині успіх.
У мене наступний принцип: є три обов’язкові складові успіху, які на мою думку є універсальними. Це – бажання і підтримка батьків дитини, увага і обов’язковий індивідуальний підхід з боку тренера та вкладена в свідомість самої дитини мета. Все інше – вторинне, тренажери там, спортзали, харчування. Вони не спрацюють, якщо не буде трьох названих вище чинників. От зараз привозять до мене хлопчика. Йому 14 років і вага 120 кілограмів. Батько запитує чи він мені потрібен і що з нього можна зробити. Та потрібен звичайно! І вийде в нього все, якщо всі ми втрьох цього захочемо. Із дитиною потрібно працювати не лише дві години під час тренування, а, як кажуть, «24 на 7». І тоді буде успіх. Я знаю, де і як працюють мої вихованці на роботі, я знаю, як вони харчуються, навіть з ким зустрічаються на побаченнях. А вони, діти і вже дорослі вихованці, сповна віддячують за увагу.
Попереду – чемпіони у вільній боротьбі та в легкій атлетиці
Невгамовний Артем Письмак і не думає зупинятися на досягнутих успіхах. Здавалось би, він вже всього досяг. Є чемпіоном сам, підготував десятки чемпіонів у армспорті. Але йому потрібно ще щось.
Так в Кобеляцькій громаді, завдяки його та дружини Марини старанням, вже діє секція вільної боротьби. І поки що зовсім маленькі борці вже мають успіхи на обласному рівні.
А ще в Кобеляках будуть готувати легкоатлетів, зокрема в метальних видах цієї спортивної дисципліни. Зараз Артем Письмак не дає спокою представникам місцевої влади домагаючись аби на місцевому стадіоні збудували сектор для штовхальників ядра. І в нього вже є перспективні спортсмени, які мають прекрасні фізичні дані для заняття цим видом спорту.
І можна не сумніватися в тому, що невдовзі матимемо ще один феномен – кобеляцьку школу вільної боротьби та легкої атлетики.
Діти, які потенційно можуть стати чемпіонами в цих видах спорту, були і будуть завжди. Є й тренери, які знають, як із них зробити чемпіонів. Залишається додати лише бажання батьків здібних дітей. І – зовсім трішечки допомоги від влади.
