Поштові вагони «чіпляли» до всіх поїздів, навіть до військових ешелонів, прирівнюючи їх до стратегічної зброї чи боєприпасів.
У багатьох українських родинах дбайливо зберігаються пожовклі, написані олівцем сторінки з вицвілими від часу штампами польової пошти. Без трепету в серці читати їх неможливо. Ці перечитані, зачитані до дір на складках листи з фронту - вся історія, біль та сльози минулого, і прикрості розлуки, і кров війни.
Листи з фронтів Великої Вітчизняної - як чекали їх! У пропахлих порохом рядках - подих війни, брутальність суворого окопного будня, ніжність солдатського серця, віра в Перемогу.
Не було на фронті бійця, який би не сумував за рідною домівкою. Невипадково майже всі листи починаються зі звертання до рідних та близьких: «люба матусю», «мої рідні», «дорогі мої діти», «кохана»...
Як багато вони розповідають - і не тільки словами, але й своїм видом! Вони навіть пахнуть тим часом, страшним і смертельно небезпечним. Важко навіть уявити, в яких умовах їх писали, їхній шлях із фронту, з яким нетерпінням їх відкривали й жадібно читали й перечитували. Життя тоді ділилося на проміжки часу від бою до бою, від листа до листа. Листоноші приносили в будинок щастя, або... бувало й так, що іноді звісточка з фронту про те, що рідна людина жива-здорова, приходила після страшного казенного конверта. А матері й дружини вірили: похоронка прийшла помилково.
І чекали - роками, десятиліттями. І кожну родину ніколи не залишали думки розшукати могилу чоловіка, батька чи брата.
У кожної сім’ї своя історія. Але всіх поєднує одне - загальна причетність до трагічних подій Великої Вітчизняної війни. Дотепер листи з фронту, обпалені, надірвані, напівзотлілі, зачіпають нас до глибини душі. З роками не забуваються уроки тієї війни - гіркі й переможні. А цього, 65 року Перемоги, 9 травня по-особливому урочисто звучать слова: «Подвиг народу безсмертний».
Увазі читачів пропонується декілька таких листів наших земляків.
Через те, що тексти листів не завжди можна прочитати повністю, витяги з них приводяться нижче.
Лист Миколи Федоровича Шевченка до матері Ганни Петрівни Шевченко та сестри Катерини Федорівни Шевченко (Бакало), які проживали в м.Миргороді по вул.Слобідській,12; писав 21 травня 1944 року: «Добрий день, мої рідні і знайомі, я живий і здоровий, чого і вам бажаю. Передавайте всім вітання. Ворога скоро розгромимо.
Мамо, пишіть, чи корову гоните на пастівник.»
Це був останній лист бійця... Через місяць він загинув у одному із боїв при визволенні міста Вільнюса.
