Задовго до початку святкового дійства духовий оркестр Миргородського вузла урядового зв’язку хвилюючими мелодіями військових маршів скликав на залитий сонцем і порослий соковитою травою вигін жителів села. З боку Миргорода та довколишніх сіл котили рейсові і службові автобуси, легкові автомобілі, мотоцикли, мопеди… Моторизовані нащадки Тараса Бульби їхали подивитися на живого коня.
Честь підняти прапор свята довірили колишньому директорові конезаводу, заслуженому працівникові сільського господарства України Всеволоду Двуглову та водієві Петру Гаркавенку.
- Чи й не диво? - у них і запитую.
- Авжеж для молоді диво! – відказали ветерани. Мовляв, багато сучасних хлопців не без гордості називають себе козаками, а з якого боку до коня підійти - не знають.
Так воно і є. Змінюються назви держав, кольори прапорів, мода на одяг і політику, але незмінною лишається споконвічна дружба людини з конем.
Вітаючи учасників та численних гостей кінноспортивного свята, голова Миргородської райдержадміністрації Олександр Волошко так і сказав, що цьогорічні перегони рисаків співпадають із відзначенням 65-річчя Великої Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Отож, кращі із кращих наїзників свої перемоги у заїздах присвячують присутнім на святі сивочолим учасникам пекельних боїв з німецько-фашистськими загарбниками Василю Бойку, Миколі Вовку та Андрію Романенку із Гаркушинців, Михайлу Губанову із Попівки, Івану Бутенку із Дібрівки, Івану Якименку із Комишні, а у їх особі - усім фронтовикам.
Із вітальним словом з нагоди травневих свят до учасників та гостей свята звернулися голова Миргородської районної ради Павло Кандиба, президент Полтавської обласної асоціації конярства, заслужений працівник сільського господарства України Олександр Яресько, директор Дібрівського конезаводу № 62 Микола Радченко, представники генерального директора агропромхолдингу «Астарта-Київ» Віктора Іванчика.
Театралізований парад кавалеристів нагадав присутнім про ті часи, коли у Дібрівці вирощували коней спеціально для Червоної Армії. У заводському музеї конярства, на жаль, кинутому сільською владою напризволяще, і понині зберігаються власноручно підписані головним конярем тодішньої країни, кавалером трьох Золотих Зірок Героя, маршалом Радянського Союзу Семеном Будьонним, почесні грамоти та подяки за поставку армії чудових коней, які і в лихоліття війни допомагали воїнам у бою.
Схожу на легенду історію у свій час славнозвісної кобили Гільди, яка разом із струнконогим лошатком утілилася у камінь та так і стоїть пам’ятником на зеленому газоні на виду у кожного, хто навідує конярську столицю України, розповідає ветеран конезаводу Віталій Вільховий. А було так. У лихоліття Великої Вітчизняної війни гурт племінних коней своїм ходом здолав шлях із Дібрівки у саратовське Заволжя. У стайнях залишилися тільки жеребні кобили. Серед них була і гніда Гільда, яку доглядав конюх Григорій Сафроненко. Так от йому і на війні випало бути їздовим. А німецько-фашистські окупанти, які, треба сказати, знали толк у конярстві, кращих із кращих породистих кобил відправили до Німеччини. Гвардії сержант Григорій Сафроненко і привіз із війни хвилюючу розповідь про те, як по закінченні боїв їхній батальйон зупинився у якомусь містечку поблизу Берліна. У пошуках сіна для своїх коней їздові і забрели у якийсь покинутий маєток. Там блукали бездоглядні коні. Поки і живий був, старий вояка з хвилюванням згадував, як одна з кобил нагадала йому довоєнні будні у Дібрівці. На всяк випадок гукнув: «Гільда!». Коняка здригнулася, насторожила вуха.
Так. То була дібрівська полонянка. У 1946 році на вимогу радянського уряду разом із Гільдою повернулися з неволі Баядерка, Румба та інші кобили, які і склали племінне ядро і понині славних орловських рисаків. Ось така передісторія пам’ятника Гільді у Дібрівці.
Віддаючи данину пам’яті засновнику конезаводу князю Дмитру Романову, на його честь і розіграли перший заїзд. За дорогі долі секунд разом із прудконогими рисаками боролися досвідчені наїзники з Дібрівки та Мирогощанського аграрного коледжу Рівненської області. Випадково чи ні, а коли рисаки з вітром у гривах мчали по біговій доріжці, більшість глядачів із надією вболівали за гнідого жеребця з неконячим іменем Костьол. Сказати точніше, люди симпатизували не так жеребцеві, як єдиній у команді наїзниці, молодій дівчині з Дібрівки Тетяні Спиці. І вона виправдала їхні кращі сподівання. Обігнала усіх. Молодець!
Другий заїзд був присвячений видатному майстру – наїзнику, уродженцю гоголівських Великих Сорочинців Григорію Ажажі, який у свій час на весь світ прославив дібрівських рисаків. Першим на фініш примчав вороний жеребець Геолог під управлінням Дмитра Гординського з Рівненської області.
Призи на честь 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні та імені засновника орловської рисистої породи графа Олександра Орлова дісталися дібрівському майстру – наїзнику Григорію Назаренку, а в заїзді на честь пам’яті легендарного дібрівського наїзника Михайла Стасенка переміг тренер – наїзник конезаводу Микола Дубровський.
Переможці заїздів нагороджені почесними грамотами. Їм вручені живі квіти і подарунки.
Приклади здатності коня виконувати волю людини демонструвала вихованка вищої школи верхової їзди з Сумського національного аграрного університету, кандидат у майстри спорту Євгенія Дігтярьова. Достойними суперниками досвідченим господарям іподрому були наїзники Віталій Ключников із ПСП «Камишанське» Охтирського району Сумської області, Григорій Заяц з агрофірми ім. Довженка Шишацького району, Борис Горб з ПП «Астея» Пирятинського району та інші шанувальники конярства.
Щоб перегони рисаків були справжнім святом для людей, їх старанно готували зоотехнік із конярства Аркадій Лабунець, спеціалісти кінно-племінної частини Алла Майорова, Наталія Макарець, Лідія Дубровська, Світлана Шевченко, Катерина Лубенець, Людмила Щукіна та інші друзі коней.
Окрасою свята були виступи талановитих танцівників дитячого ансамблю «Веснянка» під керівництвом Олени Гули з Миргородського міського Центру естетичного виховання, знаних в Україні «Жабокрюківських дядьків» із Великих Сорочинців, самодіяльного ансамблю «Кумоньки» з Петрівців, заслужених працівників культури Михайла Троцака та Володимира Подоляки, виконавців із Великого Байраку, Дібрівки, Клюшниківки та інших митців.
Не гаяли часу і продавці сувенірів, наїдків та напитків. Всього було вдосталь і на всі смаки. Були б гроші!
По обідній порі святкова програма уже й вичерпалась, сонце сховалося за підхмарні осокори, а з околиці Дібрівки ще довго линули музики, пісні, веселощі. Кінноспортивне свято вдалося і додало людям доброго настрою та наснаги достойно відзначити 65-річчя Перемоги. Щоб в Україні був мир і хліб. І щоб так було завжди.
