Із 6,5 тисяч мешканців Супрунівської сільради на зустріч з її головою прийшло… 32

Та й з тих, хто прийшов, половина - то працівники сільради і комунального підприємства, тобто підзвітні сільського голови. Чому так сталося? Від зневіри супрунівців у сільську владу, чи, навпаки, від повної довіри до неї? Чи, може, не знали про зустріч з головою? Так мовби оголошення були розвішані в усіх селах, що територіально входять до Супрунівської сільради. Сам голова Володимир Богатир на початку зустрічі, виправдовуючись за напівпорожній зал, старався переконати, що оповістив виборців заздалегідь і масово. Чому ж люди не прийшли? Ба, не прийшли навіть сільські депутати, яких при цій сільраді аж 30 (а було в залі двоє чи троє). Не прийшли вуличні активісти, підприємці, вчителі, керівники виробничих підприємств, яких немало базується у приміській Супрунівці!..
Коли двогодинна зустріч з В.Богатирем закінчилася і кілька людей затрималися біля входу в Будинок культури, продовжуючи дискусію, то неявку вони пояснили непоінформованістю. Тобто у Мильцях, Івашках, Говтвянчику, Шостаках та і в самому центральному селі сільради - Супрунівці мало хто знав, що сільський голова В. Богатир триматиме звіт перед громадою, перед тими, хто чотири року тому довірив йому тут порядкувати. І звіт , як виявилося, був аж за всі чотири роки. Виходить, що вперше ось так “на люди” вийшов обранець народу. А мав би, за Законом, звітуватися щороку. Але люди його не почули і цього, єдиного разу! А головне - публічно з нього не спитали за виконані чи невиконані передвиборчі обіцянки.
Обирали ж публічно. Тоді Володимир Іванович, кажуть люди, мало не по двічі зайшов у кожен двір. Люди його почули, довірилися і підтримали. Знову і знову, оглядаючись у той порожній зал, з почутого в ньому думаю: Володимиру Богатиру було що сказати людям, то чому ж він, як я зрозумів, не зорганізував людей? “То вам, журналісту, людині нетутешній, здалося, що зроблено сільським головою стільки, як він сказав”, - почув я там же, на східцях до Будинку культури. “Ви ж уявляєте, - продовжував мій співрозмовник. - Якби в залі було не 30, а хоча б 130 людей, то скільки б гострих запитань прозвучало додатково до тих, що ви почули від кількох присутніх! А фінансовий звіт - де він?” Справді, на мажорний і самопохвальний виступ Володимира Івановича Богатира виявилося з десяток гострих закидів, на які він намагався відповісти. Мама з дитиною на руках допитувалася, коли відремонтують ще дві кімнати в дитсадку, щоб “діти не мучились” у переповненій кімнаті, щоб і інші батьки могли привести сюди своїх діток? Жінка з багатоповерхівки вимагала негайно полатати дах, бо її кухня на останньому поверсі уже повністю затекла дощовими потоками. Житель з Мильців запитав, чому влада не притягає до відповідальності орендарів місцевого консервного заводу, які забруднили територію відходами забитих тварин? Чи варто на один лише проект реконструкції Будинку культури “викидати” шалені гроші, якщо дитсадок переповнений і найперше потребує коштів на ремонт , і значно менших, ніж приміщення культурного закладу? Скільки землі отримав сам голова і його родина за період перебування В. Богатира на посаді голови? Чому у звіті голова не назвав жодного депутата, який щось корисне також ініціював та зробив для громади? На скільки депутатських запитів зреагував ділом сільський виконком? Чому ставок, відданий в оренду, став каменем розбрату в Супрунівській громаді? Чому досі не відповіла за розбазарювання бюджетних коштів попередня начальник житлово-комунального комбінату? Коли врешті-решт засиплять страшну вибоїну на дорозі, що поміж житловими будинками веде до пошти? Проїхати тут уже не можливо. А чому взимку дороги часто залишаються непроїзними, нерозчищеними від снігових заметів? Чому Будинок культури влада спочатку відмовлялася взяти на баланс безплатно, а потім викупила його за 100 тисяч гривень?
Склалося враження, що сам голова не хотів присутності виборців під час свого публічного звіту. Чому? Боявся таких запитань і їхнього розголосу? Основна теза звіту В. Богатира: все, що добре - то я, а що погано - то винні попередник і українська влада. Тема Будинку культури була чи не ключовою у звіті голови. І він гордився тим, що відстояв його для сільської громади. Як потім я дізнався, було не зовсім так, як Володимир Іванович приписав собі у заслуги. Чого ж варта скромна оцінка своїх дій по мужньому відвоюванню Будинку культури, і ні слова про те, як він, В. Богатир, років три тому відхрещувався від нього, коли була письмова пропозиція місцевої агрофірми “Джерело” - безкоштовно повернути його громаді, поставивши на баланс сільської ради? Тоді у Володимира Івановича були аргументи: мовляв, приміщення в аварійному стані та немає коштів на його утримання. Наступна версія, зі слів голови, то “була провокація, ніхто б його даром не віддав”. Чи не видумкою звучить це з вуст відповідальної керівної особи? А в результаті потерпіла громада: бо відмовившись взяти безкоштовно, громада розрахувалася так необхідними їй на інші потреби 100 тисячами гривень, викупивши за такі кошти свій Будинок культури.
До речі, як кажуть тут люди в Супрунівці, на сесіях, коли йшла мова про Будинок культури, В. Богатир жодного разу не назвав письмову пропозицію “Джерела” провокацією. Але говорив про аварійність приміщення. Але ж тепер виявилося, що воно зовсім не є таким. Простоявши три роки “на замку”, тут нарешті, вклавши мінімальні кошти, полагодили електропроводку і… запустили людей у приміщення - молодь проводить свої дискотеки. Виходить так, що “аварійність” з вуст сільського голови і була тією провокацією, що врешті втілилася у кругленьку суму, за яку довелося все-таки взяти Будинок культури на свій баланс. Більше того, через ту мовби “аварійність” сільська молодь, ветерани були протягом кількох років, коли БК стояв замкненим, позбавлені проводити тут дозвілля, зустрічі. І це в той час, коли на електропроводку потрібна була мінімальна сума, а на рахунках сільради лежали і лежать мільйони гривень! Чим була мотивована поведінка В. Богатира - відмовитися від старого, хоча капітального приміщення БК? Чи не задумом - побудувати нове?
З початком 2009 року В. Богатир оголосив на сесії сільради таку пропозицію і назвав суми: лише на проект удвічі меншого приміщення, ніж нинішній БК, потрібно з сільського бюджету викласти 500 тисяч гривень! Уже й ескізи були готові і проектантів на сесію Володимир Іванович привіз. І гроші на той час у сільради були від продажу землі “МЕТРО”, відомій полтавцям фірмі з німецькими інвестиціями, що побудувалася на землях Супрунівської сільради. Але депутат Микола Костенко рішуче заперечив. По-перше, викидати такі кошти на проект - це нерозумно, якщо під боком стоїть Будинок культури, що міг дістатися громаді безкоштовно, а його ремонт потребуватиме набагато менше коштів. По-друге, нове приміщення Богатир планував звести у непривабливому місці. По- третє, наголошував Микола Костенко, морально важливо повернути громаду до того Будинку культури, стежку до якого топтали кілька поколінь селян, у стінах якого шліфувалися юні таланти супрунівців, де кожне віконце знайоме людям з дитинства. Сам Микола Костенко каже, що на початку 90-х, повернувшись у рідне село з армії, разом з іншими хлопцями влаштували тут сільський ансамбль, проводили дискотеки, по крупинках збирали музичну апаратуру і навіть своїми силами ремонтували приміщення рідного клубу. А скільки душі, зусиль вклали у цей клуб тодішні завідуючі Ольга Ванда та Надія Щур!
Аргументи депутата Миколи Костенка у 2009-у переважили, і його підтримали інші депутати, зокрема, Валентин Довгаль, Сергій Таракан, Сергій Лукашенко, депутат Полтавської райради Світлана Плескач. Вони не тільки змусили Володимира Богатира відмовитися від, м’яко кажучи, неприйнятної для громади пропозиції про “новий клуб”, але й зберегти 500 тисяч гривень. Тепер більше про фінанси. Можливо, В. Богатир боявся широкого публічного звіту, аби не говорити про них, про продані ласі шматки землі вздовж автошляху Київ - Харків, що пролягає через Супрунівку? У своєму звіті він справді обминув цю тему. І тільки на запитання з залу сказав дещо. Хоча зобов’язаний був оприлюднити не просто усний - письмовий звіт про фінансове становище сільради.
Останнім часом мене як журналіста цікавить тема фінансових можливостей приміських сільрад, де земля коштує шалені гроші. А що з цього має громада? Рік тому я писав про свою рідну Петрівку, де сільрада, а точніше сільський голова Бречківської сільради, куди територіально входить моє рідне село, розбазарив землю понад річкою Ворскла, а селяни збирають останні свої гривні на водопровід, бо вода у колодязях стала зовсім непридатною для вживання. З цими думками приїхав я і в Супрунівську сільраду, знаючи і про скандальні гроші від “МЕТРО, і про новобудови, що як гриби ростуть понад центральним шляхом у межах Супрунівки. Повинна бути Супрунівка з грошима! З великими грошима! І раптом чую під час звіту сільського голови про розбиті і не залатані сільські дороги, про дірявий дах, про неремонтований дитсадок, від чого особливо потерпають молоді сім’ї, бо нікуди здати діток на день, а відтак і самим батькам десь працювати. А В. Богатир раптом сказав, що буде залучати і гроші батьків на поточні ремонти… А куди ж мільйони, що лежать на рахунках сільради? Володимир Богатир казав, що вони мають цільове призначення. А яке ще може бути цільовитіше призначення, як не інтереси громади, хоча б той дитсадок, що для ремонту потребує декілька тисяч гривень, потребує негайно, а В. Богатир ще тільки збирається зустрітися з колективом і батьками, щоб обговорити проблему. Проблему, якої при таких грошах просто не може бути.
Уже після закінчення звіту, на виході я запитав у Володимира Івановича конкретніше про фінансове становище Супрунівської сільради.
- Ні, ми не бідні, - відповів В. Богатир. - У нас на рахунках близько шести мільйонів гривень, в основному від “МЕТРО”.
- Так “МЕТРО” ж сплатило давно, три роки тому, - кажу йому. - Ви гроші, мабуть, на банківські депозити поклали, щоб хороші проценти мати?
— Ні, не поклали. А як банк збанкрутує, - відповів сільський голова. Виходить, три роки лежать мільйони мертво. Гроші не працюють. Їх з’їдає інфляція, щороку на 9-10 відсотків. Але про це не знає не те що рядовий супрунівський виборець, який обрав В. Богатира на високу посаду, а навіть і сільські депутати. Ні перед першими, ні перед другими В.Богатир, як виявилося, не звітував чотири роки. Цього разу, 13 травня 2010 року, у четвер, о 18 годині, він з трибуни зізнався, що (цитую дослівно) “з різних причин нам не вдавалося провести такі масові збори”. Дивно було чути про якісь незрозумілі причини і про “масовість”, коли в залі сиділо 32 людей.

Логін:
Пароль:
запам'ятати